Читати книгу - "Агатангел"

одне на одного, хоча не існувало в світі речей, погляди на які у них збігалися б. Здавалося, вони навіть раділи з того, що різниця переконань дає їм невичерпні теми для розмов. Цього разу приводом до дискусії була запропонована раніше паном Арнольдом Гомосапієнсом реклама КРІСа-2, у якій священик мав би читати з амвона нашу газету. Пан Гомосапієнс не уточнював, до якої конфесії має належати священик, очевидно, був не в курсі важливості цього питання у нашому регіоні. Але саме через це таку рекламу так і не надрукували. Пан Маргаритко опинився в меншості, але пани Фіалко та Незабудко вирішили не ображати його релігійних почуттів.

Часом, коли я сиджу на редакційній нараді у кабінеті пана Незабудка й чую, як за моєю спиною пан Маргаритко шарудить папірцем від цукерки, мені навіть не треба обертатися, я добре уявляю собі, як він зіщулюється і ховає руки під стіл, а потім намагається непомітно жувати, червоніючи, коли цукерка застрягає в зубах. Тоді у його могутній постаті раптом з’являється щось заяче чи радше щось від домашнього кролика, який похапцем поїдає свою траву, так, ніби хтось збирається її у нього відібрати. Але пан Маргаритко не схожий на кролика, радше на мула із зав’язаними очима, який тягне за собою по колу віз, навантажений камінням. Він дуже старається, бо думає, що везе щось потрібне, і не знає, що рухається по колу. Думаю, це було гуманно зав’язати йому очі.

Що робити, коли ситуація ускладнюється

Із рубрики «Не для преси»:

Я хотів отримати задоволення в парламенті,

але там тепер не дають, підараси.

Доведеться компенсувати

в інших точках.

Перші заморозки, як воно часто буває, не затрималися надовго й залишили по собі брудні патьоки на віконних шибах, тоненьку крижану ранкову скоринку на калюжах, відчуття якоїсь неприкаяності, типове для дощового міжсезоння. Щоразу більша кількість піску та болота осідала на віконних рамах, стікаючи по стінах і підсилюючи враження специфічної осінньої неохайності, враження, ніби хтось методично змиває зі стін яскраві фарби й замальовує їх бруднуватою осінньою пастеллю. Спершу жовтіє трава, листя на деревах, потім з повітря зникає запах достиглої літньої спеки, з тіл змивається засмага, з облич – здоровий усміхнений вираз, поволі підкрадається настрій апатії і бездіяльності, який поступово переростає у затяжну зимову депресію, що переривається лише короткими, хоч і досить інтенсивними алкогольними спалахами численних зимових свят та постійною необхідністю щось утеплювати: вікна, двері, гардероб, застуджене горло.

Цей період почався вже давно, разом із ним болюче не почався опалювальний сезон і зникли останні кольорові плями у вигляді модних у цьому сезоні фарб для волосся. Навіть найзатятіші школярки змушені були під пильним наглядом мам та бабусь вбрати нарешті шапки (чомусь переважно чорні), і разом із цим символічним знаком місто остаточно поринуло в затяжну зимову летаргію.

– Зараз прийду, запарюй каву, – випалила у слухавку Сніжана і відключилася.

Навіть якби я дуже хотіла уникнути сьогодні зустрічі з нею, шансів у мене мало. Чесно кажучи, я хотіла. Я дуже давно мріяла провести цілий день у ліжку за читанням і переглядом фільмів. Ще вранці виглядало на те, що саме сьогодні мені вдасться здійснити задумане. І от дзвінок Сніжани перекреслив усі плани. Напевно, у неї є якась поважна справа, інакше вона не турбувала б мене у вихідний. Але кайф вихідного полягає саме у можливості дозволити собі наплювати на всі поважні справи незалежно від того, стосуються вони тебе чи когось іншого. Теоретично я могла би зараз передзвонити Сніжані на мобільний і перенести зустріч на завтра, але робити цього не буду, бо настрій, з яким я проводжу час сьогодні вранці, зовсім мені не подобається. Можливо, прихід Сніжани щось змінить.

Я схильна думати, що це перевтома плюс застуда, або, як каже пані Міля, «вікове». Навіть якщо останнім часом це повторюється надто часто, аби списувати все на перевтому чи застуду. Я готова годинами розглядати, як горить газ у пальнику на кухні, двобій синього з жовтогарячим завершується перетворенням на ледь відчутний запах, – така тактовна токсичність. Я готова роздивлятись, як повільно опускаються на землю перші у цьому році й цілком несподівані у жовтні сніжинки, намерзають на віконній шибі опуклою гладдю, як більшають і наливаються силою крижані бурульки, а потім надламуються і падають під тягарем власної ваги, або ж їх зриває дитяча рука, хоча, здається, теперішні діти вже не відчувають того забороненого кайфу від лизання бурульок, або ж і далі відчувають, просто я вже досягла віку, коли здається, ніби раніше все було краще. Я готова годинами дивитися навіть у телевізор, хоча це захоплює значно менше, ніж намагання відчути сніг (був колись такий модний детектив про відчуття снігу панни Сміли) чи вловити ритм, у якому скорочуються світло-фіолетові язички, щоб час від часу випустити жовтогарячого хвоста, така оздоровча гімнастика: на три присідання – один жовтогарячий видих. Головне – це можливість ні про що не думати. А особливо про те, чи варто було полишати писання дисертації задля редагування телевізійного додатку, і навпаки – чи варто кидати редагування теледодатку, який хоча б тиждень, але когось цікавить, і повертатися до писання дисертації, яка не цікавить уже навіть мене. Що краще: бути поганим науковцем чи поганим редактором, працювати над науковим дослідженням, підганяючи факти під наперед відомі висновки, чи плутатися у прізвищах акторів, бо моя зорова пам’ять на обличчя чомусь працює незалежно від моєї ж зорової пам’яті на прізвища, і тому я добре пам’ятаю і обличчя, і прізвища, тільки ніколи не впевнена, чиє обличчя відповідає чийому прізвищу, і навпаки.

Мій науковий керівник пан Світило В.І. вважає, що на сьогоднішній день наукове дослідження мусить бути інтердисциплінарним, аби мати хоча б мінімальну вартість. На його думку, нікому не цікаво суто мистецтвознавче дослідження твору мистецтва, чи погляд історика на явище історичне, а політолога – на політичне. Це занадто традиційний метод, який давно себе вичерпав. Цікавим він вважає дослідження культури з погляду політології, а політики з погляду культуролога, в крайньому випадку історика. Тому в дисертації під його керівництвом я повинна була б дослідити творчість кількох найважливіших, на його думку, представників «тигиринського феномена», кожен із яких був одночасно письменником, художником і музикантом, взаємовпливу їхніх політичних поглядів на творчість у контексті актуальної ситуації української культури. Метою цієї роботи повинно стати доведення унікальності явища «тигиринського феномена» у світовій культурі, адже він, на думку пана Світила В. І., і не лише його думку, руйнує усталені уявлення про