Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК, суд посилався на те, що зазначена стаття не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки вони врегульовані спеціальним вексельним законодавством. Але це правильно тільки в частині процентів. П. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про переказний вексель та простий вексель[145] передбачає право держателя векселя вимагати сплати шести відсотків річних від дня спливу встановленого строку платежу за векселем до дня фактичного здійснення платежу. Ця спеціальна правова норма підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, яка встановлена ч. 2 ст. 625 і яка визначає проценти в розмірі трьох процентів річних. Крім того, ч. 2 ст. 625 ЦК передбачає можливість встановлення законом іншого розміру процентів. Якщо інший розмір процентів може бути встановлений законом, то тим більше він може бути встановлений міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого для України надана Верховною Радою.

Але ж ч. 2 ст. 625 ЦК передбачає також індексацію заборгованості за грошовим зобов’язанням. Ця правова норма не є несумісною з правовою нормою, що передбачена п. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про переказний вексель та простий вексель та передбачає сплату процентів у разі прострочення платежу за векселем, тому саме посилання на те, що наслідки прострочення платежу за векселем встановлюються вексельним законодавством, є недостатнім для висновку про те, що при простроченні платежу за векселем індексація заборгованості не здійснюється. На обґрунтування неприпустимості індексації простроченого платежу за векселем треба було спочатку констатувати сумісність (можливість одночасного застосування) процентів, передбачених п. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про переказний вексель та простий вексель, і індексації заборгованості за грошовим зобов’язанням. Потім треба зробити висновок від протилежного із ст. 48 Уніфікованого закону, констатувати, що правові норми, виявлені за допомогою такого висновку, не можуть конкурувати з іншими правовими нормами, але тільки тоді, коли йдеться про правові норми одного й того ж ієрархічного рівня. У даному випадку йдеться про конкуренцію між правовими нормами, що встановлені нормативно-правовими актами різної юридичної сили. Правові норми, що встановлені актом вищої юридичної сили (у даному випадку — міжнародним договором України), підлягають переважному застосуванню перед нормами, встановленими актом меншої юридичної сили (в даному випадку — законом). Отже, правова норма, яка випливає із ст. 48 Уніфікованого закону і відповідно до якої прострочення платежу за векселем не тягне інших несприятливих для платника наслідків, крім тих, що встановлені названою статтею, підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, яка текстуально закріплена в ч. 2 ст. 625 ЦК і яка передбачає індексацію заборгованості за грошовим зобов’язанням.

§ 38. Надання правовим нормам меншої юридичної сили здатності конкурувати з нормами вищої юридичної сили

Слід враховувати, що першочергове значення системних ієрархічних зв’язків між нормативно-правовими актами для вирішення колізій в законодавстві не виключає переважного застосування спеціальних норм, встановлених підзаконними актами, якщо це передбачено спеціальною правовою нормою, встановленою законом.

1. У Конституції чітко розрізняються випадки, коли певні винятки із загальних правил, встановлених Конституцією, можуть встановлюватись тільки Конституцією (наприклад, частина перша ст. 64), і випадки, коли такі винятки можуть встановлюватись законом (наприклад, ст. 33). Передбачається також встановлення винятків із загальних конституційних норм Конституцією, міжнародними договорами України і законами (наприклад, ст. 26 Конституції). Оскільки у наведених тут випадках сам конституцієдавець уповноважив законодавчий орган встановити винятки із загальних конституційних норм, ці норми-винятки підлягають переважному застосуванню перед конституційними нормами, до яких додане застереження про можливість встановлення законами норм-винятків.

Зазначені норми-винятки підлягають переважному застосуванню перед відповідними конституційними нормами не тому, що вони є спеціальними. Такі норми-винятки мають конституційну оболонку, а тому за юридичною силою вони прирівнюються до правових норм, що встановлюються Конституцією. Зазначенням на можливість встановлення іншого законами конституцієдавець формулює бланкетну конституційну норму, уповноважуючи одночасно законодавця наповнити цю норму змістом. Тому переважне застосування встановлених законами норм-винятків перед конституційними нормами, що передбачають можливість встановлення норм-винятків, не порушує субординацію нормативно-правових актів і не може свідчити про перевагу правила «lex spesialis derogat generali» над правилом «lex superior derogat inferiori».

2. Законами також часто передбачається можливість встановлення актами законодавства норм-винятків із загальних законодавчих норм. При цьому законодавець чітко розрізняє терміни «закон» і «законодавство». Так, відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦК «взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом». Відповідно до ст. 323 ЦК «ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом». У той же час ч. 2 ст. 530 ЦК («якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства») встановлює правило, яке застосовується, якщо інше не встановлено, зокрема актами законодавства. Положення ч. 2 ст. 538 ЦК («при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов’язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону») також застосовується, якщо інше не встановлено, зокрема актами цивільного законодавства. У цих двох останніх випадках правові норми-винятки, які встановлені підзаконними актами і які конкурують з базовими правилами ч. 2 ст. 530 ЦК, ч. 2 ст. 538 ЦК, підлягають переважному застосуванню перед базовими правилами, встановленими цими законодавчими положеннями.

Господарський кодекс у низці випадків передбачає застосування Цивільного кодексу до майнових відносин у сфері господарювання за умови, що відповідні відносини не врегульовані не тільки Господарським кодексом чи іншими законодавчими актами, а й будь-якими нормативно-правовими актами. У такий спосіб правовим нормам, що встановлені підзаконними актами, надається перевага при правозастосуванні перед правовими нормами, що встановлені Цивільним кодексом. Так, відповідно до ч. 2 ст. 305 ГК «у частині, не врегульованій