Читати книгу - "Смиренність отця Брауна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Із-за рогу дзвіниці пролунали голоси круків, і отець Браун на мить замовк, але одразу ж продовжив:
— Його спонукала до злочину ще й та обставина, що він міг зручно скористатися одним з найдавніших законів природи. Я маю на увазі силу тяжіння, те невловиме прискорення, з яким усі земні істоти падуть у материнське лоно, якщо впустити їх з висоти. Он, погляньте, тепер під нами гордовито походжає інспектор. Якби я скинув камінчика із висоти цього парапету, то на мить удару він би набрав швидкості кулі. А якби я звідси скинув молота — навіть маленького…
Вілфред Богун вже перекинув одну ногу через парапет, але отець Браун вчасно вхопив його за комір.
— Це не вихід, — лагідно сказав він, — звідси дорога — тільки до пекла.
Богун відкинувся до стіни з витріщеними від переляку очима.
— Звідки ви все це знаєте? — вигукнув він. — Чи, може, ви — сам диявол?
— Я людина, — спохмурнівши, відповів отець Браун, — а людина, як звісно, носить усіх дияволів у серці. А тепер послухайте мене, — сказав він після нетривалої паузи.
— Мені відомо, що саме ви зробили, — принаймні мені неважко здогадатися про більшу частину вашого вчинку. Коли ви покинули брата, то були так — і небезпідставно — розлючені, що автоматично вхопили з-під ніг малого молота з наміром убити його за непристойні висловлювання. Дещо заспокоївшись, ви запхали молот за свою тісно застібнуту сутану і зайшли до церкви. Ви молилися ревно і неодноразово: під вікном з ангелом, на балконі, на майданчику під дахом, звідки екзотичний капелюх полковника здався вам спиною саранчі, що лазить довкола. Тоді-то, мов грім з ясного неба, упущений вами з рук молот полетів на його голову.
Вілфред притулив до скроні ослаблену руку і тихо запитав:
— А як ви дізналися, що його капелюх нагадав мені велику зелену комаху?
— Та це було неважко. Рішення підказав здоровий глузд, — відповів Браун, намагаючись посміхнутися. — Але я хочу вам ще щось сказати. Я про це знаю, але навіщо це знати іншим? Зараз усе залежить тільки від вас, бо відтепер я утримуватимуся від будь-яких дій і мовчатиму, як під печаттю сповіді. Не питайте, чому я це роблю, бо причин багато, а вас стосується лише одна: я полишаю на вас подальший хід справи, бо ви ще не повністю зіпсована людина, не безсовісний убивця. Ви, маючи таку можливість, не переклали всю вину на коваля або на його жінку. Щоправда, ви спробували звинуватити в усьому бідолашного недоумка, але ви знали, що він — особа непідступна. Мій обов’язок як священика — добачати прояви совісті й не допускати, щоб згас останній проблиск надії на те, що вбивця покається і навернеться до праведного життя. Тож ходімо вниз, у село. Я сказав своє останнє слово: ви вільні, як вітер, наша розмова хай залишиться між нами.
Вони зійшли гвинтовими сходами у цілковитій мовчанці й вийшли на осоння біля ковалевої оселі. Вілфред Богун старанно відсунув дерев’яний засув хвіртки, зайшов на подвір’я і, підійшовши до інспектора, сказав:
— Я вирішив здатися правосуддю, бо це я убив свого брата.
Око АполлонаІскристий серпанок, що буває лише на Темзі, щільний і прозорий водночас, прояснювався і виблискував усе більше в міру того, як сонце підіймалося над Вестмінстером. Вестмінстерським мостом йшло двоє людей. Один із них був високим, інший — низеньким, і ми, підкоряючись примхам уяви, могли б порівняти їх із гордовитою вежею парламенту та смиренним, зсутуленим абатством, тим паче що низькорослий був у сутані. За документами високого звали М. Еркюль Фламбо, був він приватним детективом і прямував у свою нову контору, розташовану в новому багатоквартирному будинку навпроти абатства; маленький же за документами іменувався превелебним Дж. Брауном, приписаним до церкви святого Франциска Ксаверія у Камберуелі; причастивши вмираючого, він заїхав дорогою, аби поглянути на нову контору свого приятеля.
Будинок, у якому розташовувалася контора, був високим, наче американський хмарочос, і по-американськи нашпигованим ліфтами й телефонами. Його щойно добудували, тож зайняті були лише три приміщення — над Фламбо, під Фламбо і його власне; два верхніх і три нижніх поверхи ще пустували. Однак увагу того, хто вперше дивився на нещодавно зведену вежу, привертало зовсім не це. Поміж ще не до кінця прибраного риштування на стіні, просто над вікнами Фламбо, виднілося величезне, величиною на два чи навіть три вікна, позолочене око, облямоване золотистими променями.
— Що це, на Бога, таке? — запитав отець Браун і зупинився.
— А, це нова релігія! — засміявся Фламбо. — На кшталт тих, що відпускають нам гріхи, кажучи, що ми безгрішні. Щось на зразок «Християнської науки», я так гадаю. Якийсь Калон (це він себе так називає, хоч таких прізвищ і не буває) винаймає помешкання наді мною. Я маю за сусідів двох друкарок унизу і цього жвавого пустомола нагорі. Він іменує себе новим жерцем Аполлона і поклоняється сонцю.
— Йому видніше… — зауважив отець Браун. — Сонце було найжорстокішим з усіх божеств. А що має значити це страхітливе око?
— Наскільки я розумію, у цьому суть їхньої доктрини, — відповів Фламбо, — по-справжньому сильні духом здатні витримати що завгодно. Їхні символи — сонце і величезне око. Вони стверджують, що цілком здорова людина може прямо дивитися навіть на сонце.
— Цілком здоровій людині, — зауважив отець Браун, — таке й на думку не спаде.
— Ну, це те, що я знаю про їхню релігію, — безтурботно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смиренність отця Брауна», після закриття браузера.