Читати книгу - "Терези"

Ще від нашого відпочинку під Славським? Недаремно ви звідти разом поїхали…

Для чого вам потрібно було, щоб на фірмі думали, що це я винна у Лешековій смерті? І що почуття вини мене настільки замучило, що я напилася снодійного?

А щоб відвернути увагу від результатів його розслідування, якби я надумала їх оприлюднити! Щоб ніхто мені не повірив!

Таким чином, я дійшла висновку, що ви причетні до крадіжок на складі. Якщо ви не зникнете з нашого життя, я розповім про свої підозри шефу. І тоді це вже буде не моя проблема.

У тебе, Вікторе, є родичі в Києві, їдь туди, можеш взяти і Марту, так нам усім буде на краще.

Просто забудьте про нас назавжди, і я назавжди забуду про вас…»

Ні, не подумайте, я одразу зателефонувала нашій організаторці, але вона сказала, що з усім покінчено і щоб я забула її номер телефону.

Це вбило мене остаточно.

Ця розфарбована дівуля сказала все, що думає про нас, і спокійно собі пішла, а я сиділа і дивилася на свого коханця, точніше на ерзац, копію, замінник коханця, який навіть краватку сам собі не вміє пов’язати, який сидить зараз поруч і вдає, що він тут ні при чому, що у всьому винна я. Бо треба якось приховати власне боягузтво і нікчемність. А найдужче – власне задоволення від того, що ми накоїли.

Якби я вів щоденник, то написав би, що наша справа завершилася повним фіаско.

Я дивився собі під ноги і проклинав той день і час, коли вирішив зв’язатися з нею.

Це було на відпочинку під Славським, Марта раптом звернула на мене увагу, це я тепер знаю навіщо, а тоді вирішив, що їй набрид Макс і його інтрижки й вона захотіла справжнього крутого мужика. О як я помилявся!

Насправді я їй до лампочки! Вона помішана на своєму Максику, щось їй там привиділося, що він не так глянув на її любу подружку Олеську – і все, вона готова мститися, і не просто мститися, а ще дивіденди з того мати.

Для цього вона й покликала Орка, вони були знайомі ще зі школи, що там між ними було, я не знаю, але він їй якось підкинув одну ідейку, як можна збити бабло на фармацевтичному ринку, якщо в неї є хтось знайомий на гуртівнях, наприклад на «Конвалії». Такий знайомий у неї був.

От вона про Орка і згадала в Карпатах. І до мене почала бісики пускати. Йому була потрібна своя людина на «Конвалії», яка б тихенько робила, що треба, і не ставила питань, а їй кортіло полякати Олеську. Мене типу брали в долю, ми мали сісти втрьох і перетерти що по чому, але спочатку – Олеська, Марті щось як зайде в голову – її не відмовиш. Марта хотіла, щоб ми трохи поганяли лісом її колєжанку, причому на Максовій машинці, щоб вона побачила, що Макс чмо і не варто з ним шури-мури крутити.

Гм… це вона мені так сказала, хто його зна, що вона сказала Оркові… Але та травка… Бр-р-р, добре вона нам по мізках бахнула! Щось у тих Карпатах пішло не так, я очуняв уже в Сколе, на заправці, Марта сиділа навпроти мене така вся нещасна. От я й заспокоював її до ранку, думав, бляха, що вона всерйоз на мене увагу звернула, а вона, бляха, чекала на свого матусиного синочка.

А він р-раз – і у ментовці, Орка р-раз – і переїхав поїзд, і – оп-па! – весь наш план накрився.

Як же я припух, коли Марта зателефонувала мені через місяць і спитала, чи я ще в справі.

Виявляється, дєло Орка не вмерло, знайшлися люди – я досі не знаю хто, – і все закрутилося, як у калейдоскопі.

Віра Олегівна, яка працювала у нас у сертифікатному відділі, якось була пов’язана з нашою головною організаторкою, ми з нею швидко налагодили рух товару за межі «Конвалії», але тут щось учуяв шеф, запросив мене і ще кількох менеджерів і почав нам питання провокаційні ставити, то я ледве дочекався після цього слушного моменту, щоб звільнитись. Я не збирався погоріти за них всіх!

З того часу я відповідав за пошук клієнтів, яким збував дорогі препарати за ринковою ціною, а Марта з Вірою Олегівною розробляли нові й удосконалювали старі схеми крадіжок. Про головну організаторку я нічого не знаю, окрім того, що тепер і вона нас кинула.

Потім за допомогою своїх чарів моя спільниця завербувала змінного Володю.

Ну, а начальника охорони Степана завербувала сама Віра Олегівна, той виявився жадібним і ласим до грошей, і ми з перемінним успіхом почали збагачуватися за чужий рахунок.

Але несподівано на складі з’являється Лешек і все летить шкереберть.

Він днює і ночує на роботі, встромляє свого носа усюди і нічого не хоче знати про гроші й методи їх добування.

Мало того, невдовзі у сертифікатному відділі починає працювати його сестра Олеся. І це руйнує нашу добре розроблену структуру зсередини. Лешек мав якийсь дивний вплив на шефа: усе, що він пропонував, затверджувалося на найвищому рівні і запроваджувалося на фірмі.

Коли ми довідалися, що він планує перетягти у «Конвалію» ще й Макса, ми зрозуміли, що він збирає тут свою банду і настав час його зупинити.

Але я не чекав, що моя спільниця зважиться на таке. Напоїти Олесю і підсипати їй до спиртного снодійне, а потім зателефонувати Лешеку з тими вигаданими нею «убивчими» новинами!.. І що дивно – це спрацювало! Той ідіот не знайшов нічого кращого, як повіситися! Але ж ми не можемо бути відповідальні за дурні вчинки інших, чи не так?! Хіба ми винні, що він був закоханий у свою кузину по вуха?

Та клята ніч проти понеділка обіцяла стати переломною. Ми вбивали обох зайців у прямому розумінні цього слова, виводячи з гри і Лешека, і Олесю. Тільки чомусь виграли вони, а не ми. Чому?

Усе, що ми збудували, пішло коту під хвіст. А ми вважали, що продумали все до дрібниць. Точніше, так вважала вона, і то була її ідея вбити двох зайців. Так, моя люба Марто? Так от, я ситий по горло твоїми ідеями.

Взяти її із собою? Та ніколи!

Бляха, вони навіть генделик цей назвали її іменем!..

Та клята ніч проти понеділка мала стати переломною…

Згадуючи останні події, я все думаю, де я припустилася помилки? Коли зв’язалася з тією дурною