Читати книгу - "Острів Каміно"

не впевнені, чи слід її використовувати. Минулого тижня ми показали книгу двом старим дилерам, яким усяке траплялося бачити, і обидва не помітили підробки. Але ви маєте рацію: ризикувати тут дійсно не варто. Почніть із двох перших, але не показуйте їх одразу, а тягніть час, ніби сумніваєтеся, як правильно вчинити. Це буде для вас моральна дилема — подивимося, що Кейбл вам порадить.

Прибравши книги в полотняну сумочку, Мерсер вирушила назад на пляж. Був відлив і штиль, і пісок був залитий світлом повного місяця. Крокуючи до котеджу, вона зачула голоси, які поволі гучнішали, і незабаром, за півдороги до дюн, вона побачила зліва молоду пару, що кохалася на пляжному рушнику. Їхній пристрасний шепіт раз у раз переривали зітхання й хтиві стогони. Мерсер ледь не зупинилася, щоб почекати кульмінації останнього поштовху, але насилу покрокувала далі, вбираючи звуки, що долинали їй услід.

Її переповнювала заздрість: як же давно вона сама не відчувала чогось подібного.

V

Усього за п’ять тисяч слів і три розділи другий новий роман раптово скінчився, бо Мерсер утомилася від своїх персонажів, а сюжет їй набрид. Пригнічена й навіть трохи зла на себе й на цю писанину, вона надягла найвідвертіше бікіні зі своєї зростаючої колекції та вирушила на пляж. Була лише десята ранку, але Мерсер із досвіду знала, що полуденного сонця краще уникати. З дванадцятої до п’ятої було просто нестерпно спекотно, навіть у воді. Мерсер уже встигла непогано засмагнути й тепер турбувалася радше про те, щоб не перестаратися із засмагою. Близько десятої вона зауважила, що пляжем пробігається високий незнайомець приблизно одного з нею віку. Він біг босоніж крайкою води, і його високе й худорляве тіло блищало від поту. Вочевидь, він був спортсменом: виразний прес, ідеальні біцепси й литки не лишали щодо цього сумнівів. Біг він легко й граційно і, як упевнила себе Мерсер, трошечки уповільнювався, коли вона опинялася в його полі зору. Минулого тижня вони принаймні двічі зустрілися поглядами, і Мерсер була переконана, що настав час для знайомства.

Поставивши свою парасольку й складаний стілець, вона намастилася сонцезахисним кремом, раз у раз позираючи на південь: бігун завжди з’являвся з південного боку, де розташовувалися Ritz і дорогі багатоквартирники. Постеливши свій пляжний рушник, Мерсер розтяглася на сонці, наділа сонячні окуляри й солом’яний капелюх і стала чекати. Як і завжди в будні, пляж був практично безлюдний. Її план полягав у тому, щоб, побачивши незнайомця здалека, невимушено попрямувати до води й дійти до крайки саме тоді, коли він там пробігатиме. Вона привітається нейтральним «Доброго ранку», як міг би зробити й будь-хто інший із постійних відвідувачів цього найдоброзичливішого пляжу. Мерсер чекала, спершись на лікті й намагаючись не думати про себе як про чергову горе-письменницю. П’ять тисяч слів, які вона щойно видалила, були найгіршим, що коли-небудь виходило з-під її пера.

Він жив тут уже щонайменше десять днів, а це було забагато для перебування в готелі: можливо, він зняв на місяць якусь квартиру.

Мерсер гадки не мала, про що їй далі писати.

Він завше був один, але звіддаля їй не було видно, чи має він обручку.

За п’ять років її персонажі так і не стали живими, стиль був таким само незграбним, а всі ідеї — такими дурними, що вона сама їх відкидала. Мерсер дедалі більше утверджувалася в думці, що вже ніколи не закінчить жодного роману.

Задзвонив її мобільник, і, натиснувши кнопку прийому, вона почула голос Брюса:

— Сподіваюсь, не відриваю генійку від роботи?

— Зовсім ні, — запевнила Мерсер, подумавши, що насправді лежить на пляжі практично гола, збираючись спокусити незнайомця.— Я саме взяла перерву.

— Гаразд. Послухайте, у нас сьогодні автограф-сесія, і я трохи тривожуся, чи достатньо прийде людей. Письменник невідомий, і це його перший роман, до того ж не дуже хороший.

«Як він виглядає? Скільки йому років? Натурал чи гей?» — ураз подумала Мерсер, але натомість спитала:

— То он як ви продаєте книги: скликаєте на допомогу всіх знайомих письменників?

— Саме так! А Ноель влаштовує незаплановану вечерю в нашому будинку — звісно, на честь цього письменника. Будемо лише ми, він, Майра з Лі — і ви. Має бути весело. Що скажете?

— Дайте-но звірюся з розкладом. Так, я вільна. О котрій годині?

— О шостій, і одразу по тому — вечеря.

— Одягатися можна неформально?

— Та годі вам — ви ж на пляжі! Тут усе дозволено: хоч босоніж приходьте.

Об одинадцятій сонце розжарило пісок, а легенький бриз кудись зник. Вочевидь, для пробіжки було надто спекотно.

VI

Письменника звали Рендалл Залінскі, і швидкий пошук в інтернеті мало що прояснив: його стисла біографія була навмисно написана туманно, аби створити враження, ніби автор здобув свої непересічні знання тонкощів усіх видів тероризму й кіберзлочинності, працюючи у світі «темного шпигунства». У його романі розповідалося про футуристичне зіткнення