Читати книгу - "Замок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Так сказав староста? – запитала Ольга.
– Саме так, – відповів К.
– Я розповім це Варнаві, – швидко сказала вона. – Це підбадьорить його.
– Але його не потрібно підбадьорювати, – заперечив К. – Піднести його дух означає тільки посилити в ньому переконання, що він має рацію і повинен діяти, як досі, але таким чином він ніколи нічого не досягне. Ти можеш скільки завгодно заохочувати людину із зав'язаними очима побачити щось крізь тканину, але вона ніколи не зможе цього зробити, хоч би як старалася. Тільки після того, як очі розв'яжуть, все стане видно. Варнава потребує допомоги, а не підтримки. Сама подумай: там, нагорі, – влада у її незбагненній величі, – поки я не прибув сюди, мені здавалося, що я маю про неї приблизні уявлення, але зараз я усвідомлюю, наскільки наївною була ця думка. Отже, Варнава постає перед владою там, нагорі, сам-один, цій його самотності можна поспівчувати, ця честь ще завелика для нього, навіть якщо він усе своє життя проведе там, сховавшись у темному куточку якоїсь канцелярії.
– Ти тільки не думай, – сказала Ольга, – що ми недооцінюємо, наскільки важке завдання взяв на себе Варнава. Нам не бракує шанобливого ставлення до адміністрації, ти сам так сказав.
– Але це не та шанобливість, – сказав К. – Ваша поштивість скерована у неправильному напрямку, тому принижує замість того, щоб шанувати. Хіба можна називати повагою те, що Варнава розтринькує дароване йому право доступу до певного місця, бо проводить там цілі дні в повній бездіяльності? Або те, що він спускається донизу і знеславлює тих, перед ким щойно тремтів, підозрює їх в обмані? Або ж коли від втоми чи зневіри зволікає з виконанням отриманих доручень? Це вже ніяка не повага. Але цей докір іде далі і стосується також тебе, Ольго, я не можу тебе цього позбавити. Ти послала Варнаву до Замку чи принаймні не стримала його, знаючи всі слабкості його характеру й недоліки юного віку, хоча й стверджуєш, що дуже шанобливо ставишся до влади.
– Усе, в чому ти мені дорікаєш, – відповіла Ольга, – я повторюю собі давно. Не те, що я послала Варнаву до Замку, в цьому немає моєї провини, він сам пішов, я не посилала його. Але я повинна була усіма можливими засобами – примусом, лестощами, переконаннями – стримати його від цього. Я повинна була його зупинити, але навіть якби можна було повернутися в той день, коли приймалося рішення і я відчувала б важке становище Варнави і всієї нашої сім'ї так само сильно, як тоді і як зараз, і якби Варнава знову, усвідомлюючи всі небезпеки й відповідальність, із посмішкою обережно вивільнився б із моїх обіймів і пішов, я й сьогодні не стримувала б його, попри весь досвід, набутий за цей час, і думаю, ти на моєму місці теж не зміг би інакше. Ти не знаєш нашої біди, тому несправедливий до нас, і насамперед до Варнави. Тоді в нас було більше надії, ніж зараз, але навіть тоді ця надія була достатньо слабкою, наша біда була великою, і великою залишилася. Фріда нічого тобі про нас не розповідала?
– Тільки натякала, – сказав К. – Нічого конкретного, але вже сама згадка про вас дратує її.
– І господиня нічого не розповідала?
– Ні, нічого.
– І ніхто, окрім того?
– Ніхто.
– Звичайно, хто ж може розповісти про нас. Кожен щось про це знає. Правду, як її собі уявляють люди, або ж якийсь поголос, почутий від когось чи придуманий самостійно. Кожен думає про нас більше, ніж потрібно, але ніхто не скаже й слова, всі бояться про таке говорити. І мають рацію. Дуже важко розповідати про це, навіть тобі, К., і можливо, почувши цю історію, ти теж підеш геть і не захочеш більше нас знати. Хоча тебе це, здасться, найменше стосується. І тоді ми втратимо тебе, а ти для мене тепер, мушу зізнатися, важиш більше, ніж досі Варнавина служба. Але все-таки ти мусиш про все дізнатися, бо це мене мучить цілий вечір, та й інакше ти не матимеш уявлення про наше становище і продовжуватимеш несправедливо ставитися до Варнави, що мене теж турбує. Без цього ми з тобою не зможемо досягнути повного взаєморозуміння, ти не зможеш ні допомогти нам, ні прийняти нашої, важливої для тебе допомоги. Але залишається тільки одне питання: чи хочеш ти взагалі про це знати?
– Чому ти питаєш? – сказав К. – Якщо це необхідно, я хочу знати, але чому ти про це питаєш?
– Через забобони, – відповіла Ольга. – Бо ми втягуємо тебе у свої справи, а ти ні в чому не винен, ще менше, ніж Варнава.
– Розповідай мерщій, – сказав К. – Я нічого не боюся, а ти перебільшуєш небезпеку, бо полохлива, як і всі жінки.
Таємниця Амалії
– Вирішуй сам, – сказала Ольга. – Зрештою, ця історія
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замок», після закриття браузера.