Читати книгу - "Зворотний бік світла"

Раптом поруч почулося звичне, яке Мальву вже не дивувало, але бабуся трохи сполошилася:

— Йменням Сварожого кола вітаю вас — тебе, Горпино, і тебе, Мальво!

— Доброго здоров’ячко і тобі, Птахо! — бабуся схопилася зі свого місця і шанобливо вклонилася.

— Вашшє. Ви знайомі? Ну нє, так не цікаво. Птахо, а у нашому світі є хтось, кого ти не знаєш, га? Я вже майже не дивуюся, тільки трохи балдію від тебе час від часу. Але ж і ви, бабусю, мене ошелешили, нічого собі…

Птаха спокійно слухала Мальвину тираду. А та стояла між бабусею та жінкою в білому та розмахувала руками, вдаючи з себе трохи ображену.

— Внученько, золотце, я Птаху знаю ще раніше, аніж тебе. Так склалося, що ми… Ну, коли ти… Перед тим, як тебе… — почала щось пояснювати Горпина, та затнулася.

— Горпина хоче сказати, Мальво, що ми познайомилися з нею до твоєї появи в родині Назара та Ольги. Я не приховую, мусила переконатися в тому, що дібрана для тебе сім’я вартує того, щоб стати твоєю. Насамперед мене переконала в цьому твоя бабуся, вона світла людина. І я рада, що Горпина для тебе стала не тільки бабусею, а й справжнім другом. Тому, очевидно, вона заслуговує на те, щоб бути прощеною.

— Прощеною? А за що? — Мальва зацікавлено витріщалася то на бабусю, то на Птаху. Птаха, здається, на це не зважала, пильно дивлячись на Горпину, яка опустила очі додолу і стояла бліда мов стіна.

— Горпина знає, а для тебе чужі лантухи поки що надто важкі, щоб ними перейматися. Мальво, чи не змогла б ти нам з бабусею приготувати чаю, будь ласка?

— По ходу, Птахо, як завжди чемно та спокійно, хочеш тупо сплавити мене подалі, щоб ви змогли полялякати. Могла так би й сказати, я не маленька, не стану втикатися, а то чаєм прикриваєшся, — Мальва вдавано ображено насупилася. Їй було цікаво, про що розмовлятимуть ці двоє, та інколи чужих таємниць краще не знати. Як каже Птаха, і на сонці є темні плями, але від того воно не перестає залишатися сонцем…

Для годиться щось там буркаючи собі під ніс, дівчина вийшла з кімнати.

— Горпино, ти привезла стрічку?

— Так. Але як… — Горпина затнулася. Звісно, відомо як. Розуміла, вона не просто ангел. Тут було щось більше, набагато далі від її розуміння.

Горпина мовчки розстібнула кишеню на спідниці, витягла з неї шматок сірої тканини, розгорнула її. Там лежала зелена стрічка, та сама, яку колись маленька Мальва принесла із собою з старого лісу, стверджуючи, що та її з нього вивела. Мовчки простягнула її Птасі. Та взяла, добуваючи з-за пояса маленьку скляну пляшечку з прозорою рідиною. Птаха відкрила пляшечку, рясно окропивши стрічку прозорою рідиною, ледь помітному при цьому ворушачи губами. Це тривало недовго, якихось десять секунд, тоді Магура повернула стрічку Горпині.

— Ти знаєш, що з нею слід далі робити, правда?

Горпина кивнула.

— Ти робиш це для нас, тому що забираєш назад Мальву? Чому?

Птаха уважно дивиться в очі Горпини.

— Ні! Не зовсім так! Я роблю це тому, що ти своє спокутала. І ти, і Назар, і Ольга заслужили. І для цього ще не пізно, як на людський вік, навіть у вашому світі. До того ж в Ольги є ти та твої знання.

— І все ж, Мальва? Ти її забираєш, ти не відповіла? — голос Горпини ледь помітно тремтить. Те, чого вона завжди боялася, та не зізнавалася навіть собі, відбувалося зараз. Мальву від них забирали.

— А що Мальва? Вона залишатиметься твоєю онукою та донькою твого сина та твоєї невістки. Мальва завжди була незвичайною дитиною, ти ж це відчувала, правда, коли брала її на руки, коли співала колискових чи коли розповідала їй казочки, чи коли лікувала хворих, не відганяючи малу від себе, знаючи, що вона тебе й так розуміє, попри юний вік.

— Багато світла і багато пітьми… — майже простогнала Горпина. — Ти впевнена, Магурко, що з вами їй буде ліпше, аніж у нас?

— Це не мені вирішувати і не тобі. Все вже вирішено. Навіть я не маю такої сили, яка обирає її зараз тим, ким вона мусить стати. Обирає, та чи стане? Завжди є вибір. І тобі, і мені залишається тільки дочекатися, поки Мальва сама зрозуміє, яка зі стежок, дарованих Сварогом та сваргою, направду її.

— Я знаю, ти — світло. Але пітьма, Птахо! Є ще ж пітьма…

— Є. Усюди майже. Як і в кожному з нас, — сумно додала Магура. — Та чи можна втримати вітер у клітці? Не журися, Горпино, я наглядатиму за нею, повір — я її люблю не менше, аніж ти. Правда, у нас з тобою для цього різні причини чи, як ви тут кажете, мотивації. Вона — лишень твоя онука, а для мене — вона…

Замовкла, відчуваючи, що ледь не бовкнула зайвого.

— Хто я для тебе? — З тацею з чаєм у руках у дверях стояла серйозна Мальва. Вона чула частину розмови. Навчилася ж підходити непоміченою. Дівчина повторила ще раз: — Хто ж я для тебе, Птахо?

— Моя учениця, — сказала, дивлячись Мальві в очі.

Казала правду, чисту правду, дівчина це відчувала та бачила. І все ж Мальва помітила, що в білому чистому серпанку слів, що злетіли з уст Птахи, забриніло щось ледь помітне, схоже на туман. Птаха казала правду, але не всю…

Горпина, щоб якось згладити тишу, яка після цього повисла в кімнаті, заходилася розчищати місце для горняток з чаєм на маленькому журнальному столику, переводячи розмову на те, що Мальві слід час від часу все ж той мотлох з газет та журналів, що назбирується, віддавати чи в макулатуру, чи викидати на смітник.

Попили чаю, поговорили про се, про те. Птаха несподівано заквапилася. Горпина хотіла ту провести хоча б до дверей, але Мальва так на неї подивилася, що бабуся відразу все зрозуміла. Біля вхідних дверей Мальва схопила Птаху за руку:

— Ти не сказала мені всієї правди.

— Читати чужі думки — негоже. Я тобі про це вже казала, — трохи захолодно і нехотячи відповідала Птаха.

— Я не читала, і ти це знаєш. Я — відчула, тобто побачила це. Це різні речі. Тобі не здається, що я маю знати все те, що стосується мене, — говорила ледве стримуючись, щоб не закричати.

— Знатимеш, обіцяю, коли будеш готова, — Птаха говорила спокійно, хоч і відчувала приховану лють у словах учениці.

— О, так! Як це правильно, Птахо, завжди прикриватися