Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"

мушу смиренно знести. Тяжко чути, як тебе називають городнім опудалом, і мені дуже хотілося щось-таки сказати. Але я змовчала. Спопелила її зневажливим поглядом, а тоді одразу пробачила. Хто пробачає іншим, той і сам почувається так шляхетно, правда? Відтепер я щосили намагатимуся бути хорошою, і зовсім не думатиму про вроду. Бо звісно, хорошою бути краще, ніж вродливою. Я знаю це, але часом так важко повірити в щось, навіть коли ти це знаєш. А я так хочу бути хорошою, Марілло, як ви, пані Аллан і панна Стейсі, і щоб ви мною пишалися, коли я виросту. Діана пропонує, коли волосся в мене трохи відросте, носити на голові чорну оксамитову стрічку з бантиком. Вона каже, що мені буде личити. Така надзвичайно романтична стрічка. Але я не забагато говорю, Марілло? У вас від цього сильніше болить голова?

— Мені вже краще. Хоча по обіді було просто нестерпно. Ці мігрені стають щораз сильніші. Треба звернутися до лікаря. А щодо твоїх балачок — то говори собі, я не заперечую… звикла вже.

Це означало, що Марілла любить їх слухати.

Розділ 28

БЕЗТАЛАННА «ЛІЛЕЙНА ДІВА»

— Авжеж, Елейною будеш ти, Енн, — сказала Діана. — Я ніколи б не наважилася поплисти в човні за течією.

— Я теж, — здригнулася Рубі Джилліс. — Тобто я попливла б, якби нас було двоє чи троє, і ми сиділи в човні. Тоді це весело й цікаво. А лежати й удавати мертву… ні, я не зможу. Бо й справді помру від жаху.

— Звісно, це було б страшенно романтично, — припустила Джейн Ендрюс, — але я знаю, що спокійно б не влежала. Зривалася б щохвилини — подивитися, де я і чи не задалеко мене віднесло. А ти ж розумієш, Енн, це зіпсувало б усе враження.

— Таж руда Елейна — це просто смішно, — зажурилася Енн. — Я не боюся плисти в човні й дуже хочу бути Елейною. Але це таки смішно. Нехай буде Рубі — вона така біленька й коси має довгі, світлі, аж золоті — в Елейни ж вони «сяйвом на плечі стікали». Вона була Лілейною Дівою. А як можна бути Лілейною Дівою, коли ти руда?

— У тебе шкіра так само біла, як у Рубі, — серйозно відказала Діана, — а коси дуже потемніли, відколи ти їх зістригла.

— О, ти справді так думаєш? — вигукнула Енн, шаріючись від задоволення. — Я й сама бачила, тільки питати нікого не наважувалася — а ну ж мені сказали би, що це не так? Діано, а як ти вважаєш, їх уже можна назвати каштановими?

— Так, і думаю, що вони дуже гарні, — відповіла Діана, захоплено позираючи на короткі, мовби шовкові кучері, які Енн перев’язала кокетливою чорною оксамитовою стрічкою з бантиком.

Усі вони з’юрмилися на березі ставка поза Садовим Схилом, на невеличкому мисі, зусібіч порослому березами, що схиляли гілки до води. Наприкінці його розташувався маленький дерев’яний поміст, збудований для зручності рибалок і мисливців на качок. Там одного липневого пообіддя бавилися Рубі, Джейн і Діана, а згодом до них долучилася й Енн.

Того літа майже ввесь вільний час Енн і Діана проводили на ставку чи коло нього. Господа Бездіяльності відійшла в минуле: навесні пан Белл нещадно вирубав дерева на своєму дальньому пасовищі. Енн сиділа між пеньків і плакала, частково впиваючись романтичністю миті, проте швидко втішилася, бо зрештою, як невдовзі погодилися вони з Діаною, тринадцятилітнім дівчатам, що вже наближалися до чотирнадцятиліття, не личило гаяти час на такі дитячі забавки, як будиночок для ігор. Тим паче, на ставку вони віднайшли для себе значно цікавіші заняття. Було так гарно вудити форель з містка, та ще обидві подруги навчилися веслувати в маленькій плоскодонці, що її пан Баррі тримав для полювання на качок.

«Бавитися в Елейну» придумала Енн. Взимку вони вивчали поему Теннісона[10] на уроках, позаяк міністр освіти включив її до програми з англійської літератури для шкіл на Острові Принца Едварда. На уроках поему було розібрано по кісточках, учні аналізували кожнісіньке речення й лише дивом після цього ще бачили в ній якийсь сенс; утім, Лілейна Діва, Ланселот, Джіневра та король Артур стали для них живими людьми, а Енн потай сумувала, що народилася не в Камелоті. Ті давні дні, казала вона, були незмірно більш романтичні за теперішні.

План її прийняли з радістю. Дівчата вже з’ясували, що коли плоскодонку відіпхнути від помосту, вона пропливе за течією під містком і приб’ється до нижнього мису, де ставок вигинався. Так вони плавали вже безліч разів, і годі було вигадати щось краще для гри в Елейну.

— Добре, я буду Елейною, — неохоче згодилася Енн, котра хай і тішилася, що гратиме головну роль, а проте, маючи художній смак, не могла стерпіти разючої, як вона вважала, невідповідності між собою та своєю героїнею. — Рубі, ти будеш королем Артуром, Джейн буде Джіневрою, а Діана — Ланселотом. Але спершу ви всі будете братами й батьком. Старим німим слугою доведеться пожертвувати, бо в човні не вистачить місця для двох, якщо я пливтиму лежачи. І ще треба вистелити дно найчорнішим оксамитом. Діано, сюди гарно пасуватиме стара шаль твоєї мами.

Шаль принесли, Енн розклала її на дні й лягла сама, заплющивши очі та схрестивши на грудях руки.

— Вона справді ніби мертва, — схвильовано прошепотіла Рубі Джилліс, дивлячись на біле непорушне лице під мерехтливими тінями беріз. — Дівчата, мені страшно. Гадаєте, це добре, що ми так бавимося? Пані Лінд каже, що театральні вистави — то неймовірна гидота.

— Рубі, не згадуй про пані Лінд, — суворо звеліла Енн. — Це зіпсує нам враження, бо Елейна пливла в човні за сотні років до її народження. Джейн, простеж за цим, бо дурниця виходить, що Елейна мертва, а розмовляє.

Джейн «простежила» бездоганно. Золотого парчевого укривала не було, та за нього чудово послужила жовта серветка з японського крепу, яка прикрашала піаніно. Білої лілії напохваті теж не виявилося, втім, довгий блакитний ірис у схрещених руках Енн виявився не менш доречним.

— Тепер вона готова, — сказала Джейн. — Мусимо поцілувати її спокійне чоло, і кажіть обидві якомога тужливіше: ти, Діано, кажи: «Сестро, навіки прощай», а ти, Рубі — «Спочивай, кохана сестро». — Енн, усміхнися, на Бога, хоч трошечки! Ти ж пам’ятаєш, Елейна лежала, «ніби всміхнена». Отак краще. Відпихаємо човна!

Човна відіпхнули, і він ударився об стару палю, що на неї спирався поміст. Діана, Джейн і Рубі зачекали якусь хвилинку, пересвідчилися, що човен пливе за течією в потрібному напрямі й рвонули до містка — крізь