Читати книгу - "Пурпурові вітрила"

Я зрозумів. Мабуть, це зрозумів і Бутлер, що бачив у Ґеза її зовсім схожий портрет, оскільки злякано глянув на мене. Отже, вразившись, ми й далі її не знали. Вона цього хотіла, мабуть, мала на те причини. Поки, серед шуму й вигуків, якими ще більше жахали себе всі ці люди, що вдерлися сюди й здригнулися, я запитав Біче поглядом. «Ні», — сказали її ясні, суворо спокійні очі, і я зрозумів, що моє питання просто безглузде.

Тим часом як юрба жінок і чоловіків, які набилися у кімнату і частина яких стояла у дверях, хором щось вигукувала біля мерця, — Біче, відкинувши з дивана газети, сіла і злегка зітхнула. Вона трималася прямо й замкнуто. Вона постукувала пальцями об ручку дивана, потім, з виразом людини, що обережно переходить брудну вулицю, глянула на Ґеза й, зморщившись, відвела погляд.

— Ми затримали її, коли вона сходила по сходах, — оголосив високий чоловік у жилеті, без капелюха, з худим жадібним обличчям. Він штовхнув червону від страху дружину. — Ось, те саме скаже дружина. Агов, хазяїне! Гарден! Ми обоє затримали її на сходах!

— А ви хто такий? — запитав Гарден, оглядаючи мене. Це був огрядний чолов’яга, що вбіг першим.

Жінка, яка зустріла нас у коридорі, усе ще була зі щіткою. Вона виступила й показала на Бутлера, потім на мене.

— Бутлер і той джентльмен щойно прийшли, вони ще запитували — чи дома Ґез. Ну, ось — тільки зайти сюди.

— Я помічник убитого, — сказав Бутлер. — Ми прийшли разом; постукали, увійшли й побачили.

Тепер увага всіх була зосереджена на Біче. Ті, хто ввійшов, повідомили Гардену, що хлопчик, який пробігав двором, помітив ошатну молоду даму, яка зіскочила з вікна на сходи. Ці сходи, як я побачив, виглянувши у вікно, вели під дах будинку, проходячи навскіс нагору стіни, і на невеликій відстані під вікном мали платформу. Біче спробувала було зійти донизу, потім піднялася нагору і зупинилася за виступом фасаду. Хлопчик сказав про це жінці, що вийшла у двір, та покликала чоловіка, що працював у сараї, і коли вони обоє попрямували до сходів, гримнув постріл. Він пролунав у будинку, але де, — свідки не могли знати. Біче вже йшла внизу, повз стіну, прямуючи до воріт. Її зупинили. Ще кілька людей вибігли на шум. Біче намагалася піти. Затримана, вона не хотіла нічого говорити. Коли якийсь чоловік намірився схопити її за руку, вона перестала пручатися й оголосила, що вийшла від капітана Ґеза тому, що вона була замкнена в кімнаті. Потім всі піднялися в коридор і тепер не сумнівалися, що піймали вбивцю.

Поки відбувалися всі ці пояснення, я був такий приголомшений, збитий з пантелику і суперечливий у думках, що, хоча уникав довго дивитися на Біче, все-таки ще раз запитав її поглядом, непомітно для інших, і негайно її погляд мені точно відповів: «Ні». Втім, досить було бачити її нехитру непричетність до всього, що відбувалося. Я подивувався цьому піднесеному самовладанню в такому місці й при гнітючих обставинах. Усе, що говорилося навколо, вона вислухувала з увагою, очевидно, найбільше намагаючись зрозуміти, як трапилася несподівана трагедія. Я помітив деякі погляди, які ніби совістили зупинятися на її обличчі, так було воно не схоже на те, щоб їй бути тут.

Серед загального хвилювання за стіною пролунали кроки; люди, що стояли в дверях, відступили, пропустивши представників влади. Увійшов комісар, високий чоловік в окулярах, з довгастим діловим обличчям; за ним лікар і два полісмени.

— Хто виявив труп? — запитав комісар, оглядаючи юрбу.

Я, а потім Бутлер повідомили його про свій похмурий візит.

— Ви залишіться. Хто хазяїн?

— Я, — Гарден приніс до стола стільця, і комісар сів; розставивши коліна й опустивши між них стиснуті руки, він якийсь час дивився на Ґеза, тоді як лікар, піднявши важку руку й пом’явши пальцями шкіру на чолі вбитого, констатував смерть, що сталася на його думку, не більш як півгодини тому.

Худий чоловік у жилеті знову виступив вперед і, вказуючи на Біче Сеніель, пояснив, як і чому вона була затримана у дворі.

З появою поліції Біче не змінила положення, лише поглядом нагадала мені, що я не знаю її. Тепер вона встала, очікуючи питань; комісар теж устав, причому по виразу його обличчя було видно, що він визнає рідкісність такого випадку у своїй практиці.

— Прошу вас сісти, — сказав комісар. — Я зо бо-в’язаний скласти попередній протокол. Оголосіть ваше ім’я.

— Воно залишиться невідомим, — відповіла Біче, сідаючи на попереднє місце.

Вона підняла голову й, почавши було червоніти, прикусила губу.

Комісар сказав:

— Хазяїне, видаліть всіх, залишаться — ви, дама й от ці два джентльмени. Невідома, поясніть вашу поведінку й присутність у цьому будинку.

— Я нічого не поясню вам, — сказала Біче так рішуче, хоча м’яким тоном, що комісар з особливою увагою подивився на неї.

Тим часом всі, крім Біче, Гардена, мене й Бутлера, покинули кімнату. Двері закрилися. За ними чутно було шепіт і обережні кроки цікавих.

— Ви відмовляєтеся відповідати на запитання? — запитав комісар з тією дозою офіційного жалю до молодості й краси головної дійової особи сцени, яка була відпущена йому характером його служби.

— Так. — Біче кивнула. — Я відмовляюся відповідати. Але я бажаю зробити заяву. Я вважаю це необхідним. Після того ви або припините допит, або він буде тривати у слідчого.

— Я слухаю вас.

— Звичайно, я непричетна до цього нещастя або злочину. Ні тут, ні в місті немає жодної людини, яка знала би мене.

— Це — все? — спитав комісар, записуючи її слова. — Або, можливо, подумавши, ви побажаєте що-небудь додати? Як ви бачите, відбулося убивство або самогубство — ми, поки що, не знаємо. Вас бачили, як ви зістрибнули з вікна кімнати на платформу зовнішніх сходів. Поставте себе на моє місце з погляду ставлення до ваших дій.

— Вони підозрілі, — сказала дівчина з виглядом людини, що ретельно обдумує кожне слово. — Із цим нічого не поробиш. Але в мене є свої міркування, є причини, достатні для того, щоб сховати ім’я й промовчати про те, що сталося зі мною. Якщо не буде відкритий убивця, я, звичайно, буду змушена дати своє — о! — дуже нескладне свідчення, але оголосити хто я, тепер, з усім тим, що змусило мене з’явитися сюди, мені не можна. У мене є батько, вісімдесятилітній старий. У