read-books.club » Інше » Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: Інше / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 60 61 62 ... 74
Перейти на сторінку:
завірили, що це правда. От і на третій день іде він до царя. Цар сидить, а коло нього весь чин, генерали, сенатори усі. От мужик каже:

— Як хазяйнували ми з батьком, так оцей пан позичив у нас сто тисяч, а оцей п’ятдесят, а сей десять, — та так на усіх, по йменню зве і гроші вищитує.

Цар і питає:

— А що, чи правда?

А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, то й кажуть:

— Правда, правда.

— А коли правда, то й заплатіть.

Треба їм платити.

Той забрав гроші, та ще й цар йому щось дав, та й пішов собі.

Батько й три сини

Жив собі чоловік, а в його було три сини; найменший був дурний. От як умирав батько, та й сказав своїм синам, щоб вони кожні різдвяні свята носили йому вечерю. Прийшла черга старшому братові нести вечерю; він узяв цеглину, води та й пішов. Приходить на могилу та й каже:

— Тату, вставай, їж вечерю!

Батько встав, погриз цеглини, напивсь води, спитавсь, од якого сина вечеря, та й поліз знову в могилу. Прийшла черга середульшому нести; він боїться та й став просить найменшого брата, щоб той за його поніс вечерю. Середульший брат дав найменшому цеглину й води, той і поніс. Прийшов на могилу та й каже:

— Уставай, тату, вечерять!

Батько встав, погриз цеглини, напився води, спитав, од якого сина вечеря, та й поліз знов у могилу. Надійшли треті різдвяні свята; найменший брат узяв борщу, хліба та й поніс вечеряти батькові. Прийшов на могилу, покликав батька.

Батько наївся та й спитав:

— Од якого сина вечеря?

— Од найменшого.

Батько тоді як свиснув! Коли це прибігає до його три коні, — такі гарні! Батько вирвав з їх по волосинці, дав синові та й каже:

— Якщо тобі треба буде якого коня, то ти запали з його волосинку, він так і буде.

Син узяв волосинки, поклонився та й пішов додому. Коли це пішла чутка по всьому царству: хто доскоче конем до царівни (а царівна сиділа у високому теремі), зніме з неї перстень, то той візьме її за себе. Брати повибирали собі коней та й збираються в дорогу. Найменший син попросив і собі кобилу.

— Та куди тобі! — казали брати, а проте дали поганеньку кобилу.

Він виїхав з села, узяв ту кобилу убив, обідрав шкуру та й кричить:

— Сороки, ворони, свіже м’ясо!

Тоді сам вийшов у поле, запалив волосинку, коли прибігає до його сивий кінь. Він і каже йому:

— Неси мене до царя!

— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені убрання хороше, а собі ще й лучче.

Найменший брат поліз у ліве вухо, а в праве виліз та зробився таким козаком, що й не придумать! Кінь і питається його:

— Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи в половину дерев?

— Неси в половину дерев.

Кінь як поніс його! Ото нагнали вони братів; найменший брат і кричить:

— Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.

Брати йому й послали сіряки. От розігнався кінь, як стрибоне! Підскочив до половини терема та й назад. Люди аж роти пороззявляли.

А брат найменший приїхав додому, поліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як і був, прийшов додому та й сидить за грубою. Приїхали й брати та й хваляться:

— От так плигнув, — до половини терема!

Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:

— Може, то я?

Брати аж за животи беруться та сміються. Дурень і поліз знов за грубу.

Стали збираться брати вдруге.

— Дайте й мені кобилу, і я поїду! — просить дурень.

— А та ж де? — спитали брати.

— Здохла!

Брати засміялись та й дали йому другу кобилу. Дурень убив і ту, обідрав шкуру та й кричить:

— Сороки, ворони, свіже м’ясо!

А сам вийшов у поле, запалив волосинку, — до його й прибіг кінь гнідий. Дурень і сказав йому:

— Неси мене до царя!

— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені гарне вбрання, а собі ще й краще!

Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком! Кінь і питає його:

— Як тебе, пане, нести; чи поверх дерев, чи до половини дерев?

— Неси поверх дерев!

Кінь і поніс його поверх дерев. Нагнали вони братів, дурень і кричить:

— Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.

Брати й прослали сіряки. От розігнався кінь, як стрибнув, — на сажень до царівни не доплигнув, тоді назад і вернувсь.

Як приїхав найменший брат додому, вліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був і перше; прийшов додому, заліз за грубу та й сидить. Прийшли брати та й хваляться тим, що бачили.

— Може, то я? — сказав дурень з-за груби.

Брати тільки засміялись.

От збирались брати і втретє. Дурень і собі попросив кобилу.

— А та ж де? — спитали брати.

— Здохла!

Вони дали й третю кобилу. Дурень обідрав з неї шкуру й кричить:

— Сороки, ворони, свіже м’ясо! — та й кинув.

А сам вийшов у поле та й запалив волосинку, — до його прибіг вороний кінь. Дурень і сказав йому:

— Неси мене до царя!

Кінь каже:

— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь, та бери мені убрання хороше, а собі ще краще!

Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком, що й Господи! Кінь і каже йому:

— Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?

— Неси поверх дерев!

Кінь як поніс його вище лісу, нижче хмари. От догнали вони братів; дурень і кричить:

— Гей, ви, простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав!

Брати й попростилали сіряки. От кінь розігнався, як стрибонув, — доскочив до царівни. Найменший брат узяв у неї перстень, поцілував її та й поїхав назад. Як приїхав додому, поліз коню в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був перше, прийшов додому та й заліз за грубу. Приїхали й брати та й балакають:

— От так плига! Він хороший, та й кінь до його!..

Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:

— Може, то я?

— Чи не згубив ти останнього розуму? — засміялись брати.

Дурень і поліз назад за грубу.

Тим часом цар знов

1 ... 60 61 62 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці"