Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

Йому все байдуже. Він забуває, де він, і засинає.

LI

На руках і ногах — кандали. Високо, під самою стелею, — заґратоване віконце. У важких, кованих залізом дверях — маленький круглий отвір, у який заглядає тюремник: стежить за королем-в’язнем.

Лежачи з розплющеними очима, Матіуш прагнув пригадати, що сталося.

«Як бути?» — снувалося в голові.

Матіуш не належав до людей, які перед труднощами опускають руки і впадають у відчай. Ні, він ніколи не втрачав цілковитого самовладання й завжди прагнув знайти вихід із будь-якого, найбезвихіднішого становища.

Як бути? Та щоб прийняти рішення, треба знати, що сталося. А він не знає.

Матіуш лежав біля стіни на оберемку соломи, кинутої на підлогу. Він легенько постукав у стіну. Може, хтось відгукнеться? Стукнув раз, другий — жодної відповіді.

Де Клу-Клу? Що з Фелеком? Що відбувається в столиці?

У кованих залізом дверях заскреготав ключ, і до камери увійшли двоє ворожих солдатів. Один зупинився у дверях, інший поставив на підлогу поряд із підстилкою кухоль молока й поклав шматок хліба. Матіуш несвідомим рухом простягнув руку, аби перевернути кухоль. Але тут же одумався. Адже від цього він все одно не стане вільним. А їсти хочеться, і сили йому ще знадобляться.

Матіуш сів і, насилу піднімаючи руки у важких кандалах, потягнувся за кухлем.

А солдат стоїть і дивиться.

Матіуш з’їв хліб, випив молоко й каже:

— Ну і скупі ваші королі! Хіба одним шматком хліба наситишся? Я годував їх трохи краще, коли вони гостювали в мене. І Старого короля, коли він був моїм полоненим, теж пригощав на славу. Мене утримують три королі, а дають всього-на-всього один кухлик молока та один шматок хліба. — І Матіуш весело й невимушено засміявся.

Солдати промовчали. Їм дуже суворо заборонили розмовляти з в’язнем. Але, вийшовши з камери, вони переказали слова Матіуша тюремному наглядачеві, а той терміново подзвонив по телефону, запитуючи, як вчинити.

Не минуло й години, як Матіушу принесли три кухлі молока і три шматки хліба.

— Це, мабуть, забагато. Я не маю наміру об’їдати своїх добродійників. Їх троє, і, аби нікого не образити, візьму в кожного порівну, а зайвий шматок хліба й зайвий кухоль молока прошу забрати.

Після їжі Матіуша зморив сон. Він спав довго і, напевно, проспав би ще довше, якби його не розбудив опівночі скрип дверей, що відчинялися.

— «О 12 годині ночі відбудеться суд над колишнім королем Матіушем Реформатором», — прочитав військовий прокурор і показав Матіушу папір із печатками трьох ворожих королів. — Прошу встати!

— Передайте суду, щоб із мене зняли кандали. Вони для мене дуже важкі й натирають ноги.

Матіуш це навмисне придумав. Просто йому хотілося постати перед судом спритним і граціозним, як раніше, а не жалюгідним в’язнем у потворних ланцюгах, що сковують рухи.

І він наполіг на своєму: важкі кандали замінили витонченими золотими ланцюжками.

З високо піднятою головою, швидким, легким кроком увійшов Матіуш у той самий зал, де зовсім недавно диктував свої умови арештованим міністрам. З цікавістю озирнувся він навсібіч.

За довгим столом сиділи генерали трьох ворожих армій. Королі займали місця в лівій половині зали. Справа сиділи якісь особи у фраках і білих рукавичках. Хто це? Вони весь час відверталися, і він не міг розгледіти їхніх облич.

Обвинувачувальний акт свідчив:

Перше. Король Матіуш звернувся з відозвою до дітей всього світу, закликаючи їх до бунту й неслухняності.

Друге. Король Матіуш хотів стати повновладним володарем світу.

Третє. Матіуш застрелив парламентера, який прямував до нього з білим прапором. Оскільки Матіуш тоді вже не був королем, його слід судити, як звичайного злочинця. А за це, згідно із законом, вішають або розстрілюють.

Слово надається обвинуваченому.

— Що я звернувся з відозвою до всіх дітей — це брехня. Що я не був королем, коли застрелив парламентера, — теж брехня. А чи хотів я стати володарем світу, цього, окрім мене, ніхто не може знати.

— Добре! Прошу, панове, зачитати вашу постанову, — звернувся голова суду до осіб у фраках і білих рукавичках.

Хочеш не хочеш — а довелося встати. Один товстун із блідим, як у мерця, обличчям тримає в тремтячих руках папір і тремтячим голосом читає:

— «Ми, що нижче підписалися, бачивши, що бомби руйнують наше житло, і бажаючи врятувати жінок і дітей, відрікаємося від короля Матіуша Реформатора. Ми, імениті городяни, постановили на своїй раді позбавити Матіуша трону й корони. Далі так тривати не може. Білі прапори означають, що місто здається. І з цієї хвилини війну веде не наш король, а простий хлопчик Матіуш. Нехай він сам розплачується за свої вчинки, ми за нього відповідати не бажаємо!»

Голова суду простягнув Матіушу папір:

— Підпишіть, будь ласка.

Матіуш узяв ручку і, подумавши недовго, написав унизу:

З рішенням банди зрадників і боягузів, що зрадили батьківщину, не згоден. Бо я був королем і залишуся ним до самої смерті.

І голосно прочитав написане вголос.

— Панове судді! — звернувся Матіуш до генералів. — Я вимагаю, аби мене називали королем Матіушем, бо я був королем і залишуся ним, доки живий. Інакше це буде не суд, а розправа з переможеним. Тоді ганьба вам! Це негідно людей взагалі, а тим більше солдатів. Або ви виконаєте мою вимогу, або я мовчатиму.

Генерали віддалилися на нараду, а Матіуш стоїть і насвистує хвацьку солдатську пісеньку.

Але генерали повернулися.

— Матіуш, чи визнаєш ти, що звертався з відозвою до дітей всього світу?

Мовчання.

— Ваша величносте, чи визнаєте ви, що зверталися з відозвою до дітей всього світу?

— Ні, не визнаю. Жодної відозви я не писав.

— Викликати свідка, — розпорядився судця.

До зали увійшов шпигун-журналіст, Матіуша пересмикнуло, але зовні він залишився спокійний.

— Слово надається свідкові, — оголосив суддя.

— Я стверджую, що Матіуш хотів стати королем усіх дітей.

— Це правда? — суворо запитав судця.

— Правда, — прозвучало у відповідь. — Так, я хотів цього. І мені б це вдалося. Але підпис під відозвою фальшивий, і підроблював його ось цей шпигун. Так, я хочу бути королем усіх дітей.

Судці стали роздивлятися підпис Матіуша. Похитують головами, вертять папір і так, і так, удають із себе знавців.

Але тепер це вже не мало значення. Адже Матіуш у всьому зізнався.

Прокурор виголосив довгу обвинувачувальну промову і закінчив її такими словами:

— Треба засудити Матіуша до смерті. Інакше на землі не буде порядку і спокою.

— Чи бажаєш ти сказати щось на своє виправдання?

Мовчання.

— Чи