Читати книгу - "Війна у натовпі"

за логікою речей? Щоб ним угноювали землю. І не залишається пам'яті, нічого не залишається. Лише потім понаїжджають експерти міжнародного співтовариства й розпочнуть копатися у перегної "масових поховань жертв сербського терору"! Самі серби не звертають ніякої уваги на безліч власних "злочинів проти людяності" й тому є нацією і будуть існувати.

Надія і найсильніший аргумент сербів — їхня артилерія. У війну вона була численна, але різнотипна, однак серби органічно використовували цей різнобій калібрів і типів артилерійських систем. Також існування двох систем кутоміра — радянської (60-00) і англійської (64-00). Всі системи буксирної артилерії — власного виробництва, за винятком старих американських систем, які були продані Тіто після 1948 року за символічну ціну, коли американці виводили свої війська з Австрії та Італії, позаяк тягти ці гаубиці за океан було собі дорожче. Слід визнати, що ці "старенки" (бабусі. — Сербськ.) себе повністю виправдали.

Проте всі дії сербської артилерії — це дії в горах. Таблиці стріляння — гірські, "домет" снаряду дещо більший, ніж на рівнині. Вогневі позиції мінометних, гаубичних, а часами навіть і реактивних батарей добре переховані у складках місцевості й не можуть бути виявлені навіть при веденні вогню.

Слід сказати кілька слів і про реактивну артилерію. Вся вона сербського виробництва під реактивний снаряд калібру 128 мм, з дальністю польоту 12 км. Були розроблені 30-ствольні й самохідні на базі автомобіля ТАМ-150 буксирної системи залпового вогню.

Тактична особливість застосування сербської артилерії — її децентралізованість у розумінні розміщення вогневих позицій. Найшире в управлінні вогнем і для організації взаємодії застосовуються підрозділи: "обслуга", взвод, батарея. Вогонь масово зосереджується дуже рідко, лише у виключних випадках. Зважаючи на дефіцит палива для маршів, вироблялася і своєрідна дислокація. Розміщення артилерії — позиційне, а не кочівне, як це припускається за наявності сильної контрбатарейної боротьби. За батареєю, вогневим взводом, навіть окремою "обслугою" закріплювали певне число цілей на передньому краї та в глибині ворожої оборони.

Позитивним фактором було те, що серби могли дозволити собі мати по дві, а то і три зміни. Поки одна, приблизно 10 днів, перебуває на передовій, інші готуються до бойових дій, відпочивають, займаються бойовою підготовкою. Але навіть на передовій сербські артилеристи не дуже обтяжують себе польовими умовами життя: квартирують у хатах на околицях сіл, окремих "вікендницях" (дачах) та інших комфортабельних місцях. Зрозуміло, у піхоті й в артилерійських підрозділах, що стоять на прямій наводці, інженерне забезпечення виконане в повному обсязі й "обслуги" мешкають у бліндажах. А la guerre сотте a la guerre. Навіть "посада" (екіпажі. — Сербськ.) танків або самоходок, за винятком чергових наводчиків і командирів, перебуває в бліндажах. До речі, місцеві сербські "батюшки" в місцях дислокації артилерії охоче приходять на вогневі позиції благословляти воїнів. Улюбленою розвагою для них є смикнути за пусковий важіль — вистрелити по "турку". Мусульмани в захоплених сербських селах зазвичай вішали священиків на хрестах дзвіниць. Мотузку прив'язували за хрест.

Щодо стрільби із закритих позицій, то вона дієва тільки в тому випадку, коли вогонь коригує свій командир батареї (взводу). Інакше серби часто-густо луплять по населених пунктах, взявши з карти якусь певну крапку, по перехрестях доріг або командних висотах.

Тактика зенітників від в'єтнамської або радянської особливо не відрізнялася. Хіба що позначалася сильно перетята місцевість. Засоби ППО, особливо ПУ зенітних ракет, тому практично незнищимі, якщо, звісно, не ставити їх зумисне на відкритому місці. В ППО, як і в артилерії, сербам бракувало засобів виявлення і добре підготованих фахівців. Однак прості задачі вони були здатні вирішувати й тому являли собою, як і у В'єтнамі, певну загрозу. Збиті над Горажде "Харієри" і "Міражи" — остатнє тому підтвердження.

Насамкінець визнаю, що за весь час спілкування із сербами я не відчув до "братушків" гарячої любові, скоріше — навпаки.

Дмитро Корчинський

Подальша доля Шкіпера виявилась сумною. Повернувшись до рідного Закарпаття, він вирішив навіщось підірвати якогось місцевого кримінального авторитета саморобною бомбою з дистанційним управлінням. Бомба вибухнула в машині, коли він разом з товаришами віз підкладати її під цього авторитета. Ймовірно, з'єднаний із детонатором радіопристрій спрацював від блукаючих струмів, як це інколи трапляється з саморобками. Водій машини загинув на місці, а Шкіпер утік. Він приїхав до мене і попросив схову. Я влаштував його у знайомих кримінальників у Херсонській області на березі Азовського моря. На сонечку у цього негідника розв'язався язик. Усім знайомим дівкам він розповів, який він визначний бойовик. І при цьому вихвалявся технічними подробицями. Вони особливо збудливо діють на незайманий розум дилетантів (дилетанток).

У той час менти перебували в напрузі. Шукали, хто підклав бомбу під прем'єр-міністра. Шкіпера брала київська група, прямо на пляжі. Чоловік п'ятдесят з автоматами. Блокували навіть з боку моря. Водолази ластами хлюпали по берегу. Це виявилось найвидатнішою подією в історії міста (вже не пам'ятаю, як воно там зветься).

— На адвоката не дам ані копійки, — сказав я. — Він сам хотів сісти і все зробив для цього.

Славко

Балканські походи дали УНСО цілий ряд здібних розвідників-нелегалів. Першим у їхньому ряду слід назвати Кольбаха. Людина феноменально боягузлива, він навіть до Київради спромігся бути обраний двічі. Філологічні, а частково і мнемонічні здібності цього блондина дозволяли йому виглядати своїм серед представників динарської раси. Балканці мають власні уявлення про те, як повинна виглядати людина тієї чи іншої національності. Воно і зрозуміло, якщо бути смаглявішим за чорногорця. До того ж вони досі носять фески (або щось на зразок фесок). Тому у них кожний рудий "праві турок".

Розділ VI МІЖ ЧЕЧНЕЮ І БЄЛАРУССЮ

Владислав Дощ

МИ ПОКИДАЄМО БАМУТ

Вся залога "безсмертної фортеці Бамут" (так це називалося офіційною мовою дудаївців) на чолі з комендантом гордо йменувалася батальйоном і складалася (напередодні падіння "фортеці") з 78 чоловік. Інженерн-будівельні роботи виконували полонені солдати строкової служби, останній склад за списком — 89 чоловік. До мого прибуття систему оборони було вже створено, і її постійно вдосконалювали. Основу її становили не якісь шахтні ПУ, а звичайні ходи сполучення, що простягнулися між Верхнім і Нижнім Бамутом. Довжина їх сягала кількох кілометрів, а перекритих ділянок (у 3-4 накати) — багато сотень метрів.

Погодитись з твердженням пропаганди, нібито Бамут був знищений на 80 відсотків, можна лише з урахуванням підвалів, які і становитимуть оті горезвісні 20 відсотків споруд, що збереглися. Підвали були капітальні, одн-і двоповерхові: вони служили нам при бомбардуваннях кращим захистом, аніж хисткі