Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

— А якщо ні? — його посмішка стала трохи змученою. Раду ніби накрило хвилею болю.

— Я в цьому певна!

Він усміхнувся щиро. Вона мала рацію. Усе в цьому подарунку — від троянд до прикрас — було про неї. «Красунею» він почав опікуватися задовго до того, як зрозумів, що закоханий. А сережки й намисто ювелір зробив за його ескізом. Але це їй знати було не обов’язково.

— Тріщину закрито. Скоро Мерлін поверне тебе додому. Візьми прикраси з собою — як пам’ять про сімнадцяте століття. — він хотів сказати «як пам’ять про мене», але не зміг.

Вії Ради здригнулися. Вона опустила очі.

— Додому? — розгублено повторила вона.

Альбрехт кивнув. І знову — мовчанка.

— Може… я ще побачу твоє весілля. — нарешті промовила Рада, намагаючись заповнити тишу. — Белла буде тобі гарною дружиною.

Очі Альбрехта округлилися. В них одночасно промайнули страх і біль.

— Тобі ж вона не подобається.

— Вона ж твоя наречена. — мовила Рада й одразу прикусила внутрішню сторону щоки, аби приховати свій біль і розчарування.

Альбрехт не мав більше сили продовжувати цю розмову.

— Мені треба підготуватися до сніданку. Побачимось пізніше?

Рада мовчки кивнула. Йдучи, вона лише краєм ока побачила, як він зачиняє двері. А що відбувалося далі — залишилось для неї таємницею.

Повернувши ключ у замку, Альбрехт на дерев'яних ногах, підійшов до крісла і важко впав у нього, закинувши голову на спинку. На невеликому столику стояв недопитий келих із вином.

Повіки самі собою опустилися, і він поринув у неочікуваний, важкий сон.

* * *