Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Меланія ле Фотьєн

Я прокинулась, і оглянула все навкруги. Схоже, я в лікарні. Що зі мною? Чому я тут? Я спробувала згадати останні події, але в пам'яті спливали якісь нечіткі розпливчасті образи. Спочатку я кудись іду, потім біжу, потім лечу, потім знову йду. І весь цей час поруч із собою я відчуваю чиюсь присутність. Когось, хто для мене важливий. Але хто? Чому я ніяк не можу згадати?

Я спробувала ще сильніше напружити пам'ять, але голову пронизав такий спалах болю, що я ледь не знепритомніла. Тож довелося заспокоюватися, щоб нормально оцінити свій стан. Оглянувши себе, і прислухавшись до відчуттів, я зрозуміла, що болить не лише голова. Точніше, гострий напад головного болю минає, потрохи поступаючись місцем тягнучому болю в правому боці. Спробувавши піднятись, щоб подивитися, що з боком, я зазнала невдачі. Я зробила ще одну спробу, але знову нічого не вийшло. І все одно я вирішила не здаватися, і домогтися бажаного, але мене зупинив суворий голос:

- Леді, не робіть різких рухів, Ваш бік ще не загоївся, - у палату зайшов цілитель.

Він вирушив у мій бік і продовжив викладати подробиці про мій стан і свої рекомендації:

- Ви хоч і перевертень, і маєте чудову регенерацію, але ще минуло занадто мало часу після поранення. Та й голову краще деякий час не напружувати, у Вас сильний забій. Якщо будете перенапружуватися, сильно болітиме голова.

Гаразд, якщо все так, як він каже, може він сам розповість, що зі мною сталося? Звідки такі травми?

- Ви знаєте, що зі мною сталося? Чому в мене поранення? - запитала я, сподіваючись дізнатися відповіді на питання, що мучили мене.

Цілитель трохи здивовано подивився на мене, і з його обличчя я майже одразу зрозуміла, що його відповідь мене не потішить. Так і виявилося:

- А Ви не пам'ятаєте? Що ж, дуже сумно, значить забій був значно серйознішим, ніж ми оцінили. Якщо у Вас є провали в пам'яті, з часом Ви все згадаєте. Що ж щодо того, що з Вами сталося, я не знаю. Вас принесли сюди наші маги-практиканти. І Ви весь цей час були без свідомості.

Мені захотілося вилаятися. Хоч я й не пам'ятала, але чітко знала, що мені потрібно поспішати. Але куди і навіщо? Відповіді криються в моїй пам'яті.

Мій настрій із кожною миттю ставав дедалі похмурішим, як і надія щось згадати. Але тут мені в голову прийшла ідея. Що, якщо ті маги, що принесли мене сюди, знають щось про те, що трапилося зі мною?

Я висловила вголос думку, що прийшла мені в голову, запитавши:

- Мені потрібно поговорити з магами, які принесли мене. Це можливо?

Лікар почухав голову, і, подумавши кілька секунд, відповів:

- Думаю, я зможу це організувати. Чекайте ближче до вечора. Вони звільняться, і відвідають Вас.

Подивившись у вікно, я з сумом помітила, що зараз десь близько полудня. Значить доведеться чекати ще не менше кількох годин, а я вже хотіла діяти. Я спробувала мислити розсудливо, адже якщо я зараз почну необдумано діяти, не володіючи інформацією, то це ні до чого доброго не призведе. Тим більше я поранена, і досі не можу піднятися. Краще почекати, поки регенерація зробить свою справу. Гаразд, доведеться чекати.

Я кивком подякувала цілителю і заплющила очі. Постараюся розслабитися і заснути, уві сні відновлення відбувається швидше. І поступово я заснула.

Наступного разу я прийшла до тями ввечері. За вікном вже було темно. А поруч зі мною стояло троє магів. Схоже, цілитель виконав свою обіцянку.

- Це ви ті маги, які принесли мене сюди? Ви знаєте, що зі мною сталося? - запитала я хриплим від сну голосом.

- Так, леді, це ми, - відповів один із них, і продовжив: - Ми саме виходили з порталу, і побачили Вас. Ви стояли в оборонній позі, але навколо начебто нікого не було. Один із нас перейшов на магічний зір, і побачив, як навколо Вас носилися вихори енергій. Точніше, це були живі істоти. Просто ми, маги, коли використовуємо магічний зір, бачимо все навколишнє у вигляді енергій. А оскільки Ваші супротивники застосували невидимість, то ми, вийшовши з порталу, змогли побачити їх як згустки енергії, тільки використовуючи магічний зір. Вони носилися навколо Вас, намагаючись завдати шкоди. Кларк, побачивши Вашу сутичку, сказав нам перейти на магічний зір, і наважився допомогти Вам. Потім до нього приєднався Стеф, а потім і я долучився.

- Чому? - запитала я, не розуміючи, чому абсолютно незнайомі маги раптом зважилися мені допомогти.

Цього разу відповів інший маг, мабуть Кларк:

- Ну, на це було кілька причин. Перша, і головна - це те, що Ви були одна проти кількох супротивників. Друга - те, що Ви жінка.

Але я перебила мага запитанням:

- А що як у тій сутичці саме я була не права? Ви про це не подумали? Не те, що б я була невдячна за порятунок, але все ж таки.

Кларк трохи почервонів і опустив очі. Але відповів мені третій маг, який зберігав до цього мовчання:

- Я відчув, як від Ваших супротивників йдуть злі наміри. Я як ментал розрізняю емоції всіх істот. У ваших був розпач, безнадійність, і бажання захистити когось, важливого для Вас. Вашими ж супротивниками володіли такі темні почуття, яких я не відчував, мабуть, ніколи. Тож вибір був очевидний.