Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Він зробив паузу. Гаррі стежив за сонячним промінцем, що поволі просувався по полірованій поверхні Дамблдорового стола, освітивши срібний каламар і красиве яскраво-червоне перо. Гаррі знав, що портрети в кабінеті не сплять, уважно прислухаючись до Дамблдорових пояснень. Чув, як іноді шелестіла чиясь мантія, або хтось ледь чутно прокашлювався. Фінеас Ніґелус і досі не повернувся...

- Професор Снейп виявив, - продовжив розповідь Дамблдор, - що тобі вже місяцями снилися двері у відділ таємниць. Волдеморт, відколи знову здобув своє тіло, був одержимий ідеєю почути пророцтво, тож він безперестанку думав про ті двері, і тому вони тобі снилися.

А потім ти побачив, як Руквуд, що працював перед арештом у відділі таємниць, сказав Волдемортові те, про що ми всі знали - що пророцтва відділу таємниць надійно охороняються. Тільки ті, кого ці пророцтва стосуються, можуть зняти їх з полиць і не збожеволіти. Отож Волдеморт або сам мусив проникати у відділ таємниць, ризикуючи себе викрити, або це мав зробити для нього ти. Тепер тобі ще наполегливіше треба було братися за вивчення блокології.

- Але я цього не зробив, - пробурмотів Гаррі. Вирішив це сказати, щоб хоч трохи зменшити тягар своєї вини, адже щире зізнання мусило б послабити жахливий тиск лещат, у яких опинилося його серце. - Я не тренувався, не зважав, а міг би тих снів не бачити. Герміона постійно мені про це торочила. Якби я заблокувався, Волдеморт не зміг би мені показати, куди йти, і... Сіріус би не... Сіріус би не...

Щось вибухло у Гаррі в голові - потреба виправдатися, пояснити...

- Я намагався перевірити, чи справді він напав на Сіріуса, пішов у кабінет до Амбридж, говорив у каміні з Крічером, і той сказав, що Сіріуса немає, що він кудись пішов!

- Крічер збрехав, - спокійно промовив Дамблдор. - Ти ж не його хазяїн, і він може тобі брехати, навіть себе не караючи. Крічер зумисне послав тебе в Міністерство магії.

- Він... він це зробив зумисне?

- Авжеж. На жаль. Крічер уже кілька місяців служив не одному хазяїнові.

- Як це? - не зрозумів Гаррі. - Він же роками не покидав площі Ґримо.

- Крічер скористався нагодою перед Різдвом. - пояснив Дамблдор, - коли Сіріус, очевидно, звелів йому «забиратися геть». Той сприйняв Сіріусові слова буквально, витлумачивши їх як наказ покинути будинок. Подався до єдиної особи з родини Блеків, до якої відчував хоч якусь повагу... до Блекової двоюрідної сестри Нарциси, рідної сестри Белатриси та дружини Луціуса Мелфоя.

- А звідки ви це знаєте? - здивувався Гаррі. Серце його калатало. Підступала нудота. Він пам'ятав дивне Крічерове зникнення на Різдво, пригадував, як потім той знайшовся на горищі...

- Мені вчора розповів сам Крічер. - відказав Дамблдор. - Коли ти в кабінеті Амбридж намагався приховано попередити професора Снейпа, він тебе зрозумів - тобі привиділося, ніби Сіріус потрапив у пастку десь у відділі таємниць. Снейп, як і ти, негайно спробував зв'язатися з Сіріусом. Мушу зазначити, що члени Ордену Фенікса мають надійніші засоби зв'язку, ніж камін у кабінеті Долорес Амбридж.

Одначе, коли ти пішов з Амбридж у ліс і не повернувся. Снейп стривожився, бо зрозумів - ти й далі віриш, ніби Сіріус потрапив у полон до Лорда Волдеморта. Він негайно попередив декого з членів Ордену.

Дамблдор важко зітхнув і провадив далі: - Коли він зв'язався зі штаб-квартирою, там були Атастор Муді. Німфа-дора Тонкс, Кінґслі Шеклболт і Ремус Люпин. Усі відразу викликалися прийти тобі на допомогу. Професор Снейп просив Сіріуса залишитися, щоб пояснити мені, що сталося. бо я ж будь-якої миті міг прибути до штаб-квартири. Тим часом сам професор Снейп мав намір пошукати тебе в лісі.

Але Сіріус не хотів залишатися, коли всі вирушили на твої пошуки. Наказав Крічерові розповісти мені, що сталося. Отож, коли я невдовзі після того, як усі подалися в міністерство, прибув на площу Ґримо, саме ельф розповів мені, мало не лускаючи зі сміху, що Сіріуса немає.

- Він сміявся? - перепитав порожнім голосом Гаррі.

- Ще й як, - підтвердив Дамблдор. - Розумієш, Крічер не міг зрадити нас цілком. Він же не Тайнохоронець Ордену, тож не міг повідомити Мелфоєві, де ми перебуваємо, або переказати йому якісь таємні плани Ордену. Він пов'язаний певними ельфівськими закляттями - наприклад, не може не підкорятися прямим наказам свого хазяїна, Сіріуса. Але він передав Нарцисі певну інформацію, що виявилася дуже цінною для Волдеморта, хоч Сіріус не надавав їй ваги і не забороняв ельфові про це говорити.

- Наприклад? - запитав Гаррі.

- Наприклад, що найдорожчою на світі людиною для Сіріуса був ти, - тихо сказав Дамблдор. - Або те, що ти ставився до Сіріуса як до батька й брата водночас. Волдеморт уже, звичайно, знав, що Сіріус належав до Ордену, і що тобі відомо, де він перебуває... але Крічерова інформація наштовхнула його на думку, що заради порятунку Сіріуса Блека ти підеш на все.

Губи в Гаррі були холодні й затерплі.

- Отож... коли я вчора запитав у Крічера, чи Сіріус удома...

- Мелфої... безсумнівно, за вказівкою Волдеморта... звеліли Крічеру придумати для Сіріуса якісь невідкладні справи саме тоді, як ти побачиш у видінні, що Сіріуса катують. Якщо ти вирішиш перевірити, вдома Сіріус чи ні, Крічер скаже, що його немає. Учора Крічер поранив гіпогрифа Бакбика, тож, коли ти з'явився в каміні, Сіріус доглядав його нагорі, і внизу, на кухні, його не було.

В легенях у Гаррі, здавалося, зовсім не лишилося повітря. Дихання стало швидке й уривчасте.

- І Крічер усе це вам розповів... регочучи? - прохрипів він.

- Він не збирався мені розповідати, - відказав Дамблдор. - Але я достатньо добре володію виманологією, щоб знати, коли мені брешуть, тому я... переконав його... все мені розповісти, а вже тоді подався у відділ таємниць.

- А Герміона, - прошепотів Гаррі, стискаючи холодні руки в кулаки. - ще нам казала добре до нього ставитися...

- Цілком правильно казала, Гаррі, - мовив Дамблдор. - Коли ми зробили в будинку номер дванадцять на площі Ґримо нашу штаб-квартиру, я попереджав Сіріуса, що до Крічера треба ставитися з чемністю й повагою. Казав йому також, що Крічер може бути небезпечний. Не думаю, що Сіріус серйозно поставився до моїх слів і що він узагалі сприймав Крічера як істоту з розвиненими, як у людини, почуттями...

- Не смійте