Читати книгу - "Рубінова книга, Керстін Гір"

— Сядь, — наказав Ґідеон крижаним голосом, але я відчувала спиною, як його серце прискорено забилося. Він і далі міцно притискав мене до себе вільною рукою. — І ви, Міллхаузе, сядьте поруч. На столі ще купа сандвічів.

Пол сів на колишнє місце і подивився на бічні двері.

— Одне слово Френкові — і я натисну на курок, — застеріг Ґідеон.

Люсі хоч і дивилася на нього великими очима, але, здавалося, зовсім його не боялася. На відміну від Пола. Схоже, що він сприйняв слова Ґідеона серйозно.

— Роби, що він каже, — звелів він Міллхаузу.

Дворецький покинув свій пост на порозі й сів за стіл, позираючи на нас зизом.

— Ти вже бачив його, еге ж? — Люсі дивилася Ґідеону просто в очі. — Ти вже зустрічався з графом Сен-Жерменом?

— Тричі, — відповів Ґідеон. — І він знає точно, що у вас на думці. Обернись. — Він тицьнув дуло пістолета в потилицю Люсі. — Вперед!

— Принцесо…

— Все гаразд, Поле!

— Вони дали йому з собою клятий «Сміт-і-Вессон»[53]. Я вважаю, що це суперечить дванадцяти золотим правилам!

— На вулиці ми її відпустимо, — сказав Ґідеон. — Але якщо до цього тут хтось поворухнеться, вона помре. Ходімо, Ґвендолін. Нехай вони спробують підібратися до твоєї крові іншим разом.

Я вагалася.

— Може, вони справді хочуть усього лише поговорити, — сказала я. Мені страх як кортіло дізнатися, що можуть повідомити нам Люсі й Пол. З іншого боку, якщо вони справді й мухи не скривдять, як стверджують, то навіщо вони понаставляли в кімнатах цих громил? Ще й озброєних! Мені знову згадалися чоловіки в парку.

— Звісно, вони не збираються тільки розмовляти, — заявив Ґідеон.

— Дарма, — сказав Пол. — Вони вже промили йому мізки.

— Це граф, — відповіла Люсі. — Він може бути дуже переконливим, ти ж знаєш.

— Ще побачимось! — кинув Ґідеон.

Ми були вже біля початку сходів.

— Це що, погроза? — скрикнув Пол. — Ми побачимося, можеш не сумніватися!

До самих вхідних дверей Ґідеон тримав дуло пістолета на потилиці Люсі.

Я щомиті побоювалася, що Френк вистрелить із сусідньої кімнати, але стояла тиша. Моєї прабабусі теж ніде не було видно.

— Не допускайте, щоб коло було завершено, — наполегливо сказала Люсі. — І не навідуйтеся більше до графа в минулому. А Ґвендолін і поготів не повинна з ним зустрічатися!

— Нічого не слухай! — Ґідеон мусив мене відпустити, бо однією рукою тримав пістолет на потилиці Люсі, а другою відчиняв вхідні двері. Потім він визирнув на вулицю. Десь згори було чути невиразний гомін. Я з острахом подивилась на сходи. Там, нагорі, засіла трійця з пістолетом, там вони й мали залишатися.

— Я вже з ним зустрічалася, — сказала я Люсі. — Вчора…

— О ні! — Люсі побіліла ще помітніше. — Він знає твою магію?

— Яку магію?

— Магію Крука, — відказала Люсі.

— Магія Крука — це міф. — Ґідеон схопив мене за руку і потягнув по сходинках ґанку вниз, на тротуар. Наші дрожки як корова язиком злизала.

— Це неправда! І граф це знає!

Пістолет у руці Ґідеона досі був спрямований у потилицю Люсі, але очима він бігав по вікнах другого поверху. Там, певно, ховався Френк зі своєю зброєю. Піддашок над ґанком поки що гарантував нам безпеку.

— Почекай, — сказала я Ґідеону і глянула на Люсі. У її блакитних очах бриніли сльози, І мені чомусь було важко не вірити їй.

— Чому ти такий впевнений, що вони говорять неправду, Ґідеоне? — тихо запитала я.

Якоїсь миті він, здавалося, був спантеличений. Потім його очі блиснули.

— Я просто впевнений, і все, — прошепотів він.

— Звучить непереконливо, — м'яко сказала Люсі. — Ви можете нам довіряти.

Ми можемо? Чому ж вони тоді зробили неможливе і підстерегли нас тут?

Краєм ока я помітила якусь тінь.

— Стережись! — проревіла я, але кремезний Міллхауз уже вискочив на ґанок і підніс кулака, збираючись ударити. Ґідеон в останній момент устиг обернутися.

— Міллхаузе, ні! — закричав зі сходів Пол.

— Тікай! — крикнув мені Ґідеон, і за мить я прийняла рішення.

Я дременула так швидко, як тільки дозволяли мені нові черевики з кнопками. І на кожному кроці я очікувала, що за спиною гримне постріл.

— Поговори з дідом! — закричала Люсі мені вслід. — Запитай його про зеленого вершника!

Ґідеон наздогнав мене тільки на наступному повороті.

— Дякую, — прохрипів він, ховаючи в кишеню пістолет. — Якби я його позбувся, нам би було непереливки. Зараз нам туди.

Я обернулася.

— Вони за нами женуться?

— Не думаю, — відповів Ґідеон. — Але про всяк випадок треба поквапитися.

— Звідки взявся цей Міллхауз? Я весь час стежила за сходами.

— Певно, в будинку є інші сходи. Я про це теж не подумав.

— Куди подівся Вартовий із дрожками? Він же мав нас чекати.

— Не знаю! — Ґідеон геть задихався. Перехожі, повз яких ми пробігали, кидали на нас здивовані погляди, але я вже до цього звикла.

— Хто такий зелений вершник?

— Поняття не маю, — кинув Ґідеон.

У боку кололо дедалі дужче. Довго в такому темпі я не протримаюся. Ґідеон повернув у вузький провулок і нарешті зупинився перед порталом якоїсь церкви.

«Свята Трійця» — прочитала я на табличці.

— Що ми тут робимо? — захекавшись, спитала я.

— Сповідуємося, — він озирнувся, відчинив важкі двері, потім проштовхнув мене у храмовий сутінок і зачинив за собою двері.

Нас обступила тиша, навколо стояв запах ладану і панувала та урочиста атмосфера, яка полонить будь-кого, хто переступає поріг храму.

Це була гарна церква зі строкатими мозаїчними вікнами, світлими стінами з пісковику і силою-силенною свічок, які позапалювали парафіяни, молячись або просячи чогось у Владики Небесного.

Ґідеон провів мене боковим нефом до однієї зі сповідалень, відсунув завісу і показав на місце в маленькій кабіні.

— Ти ж це не серйозно? — прошепотіла я.

— Навпаки. Я сяду потойбіч, і почекаємо, поки нас не перекине назад.

Я ошелешено сіла на сидіння, і Ґідеон запнув завісу перед самим моїм носом. Потім на віконці, що з'єднує обидві половини сповідальні, піднялися ґратки.

— Влаштувалася?

Моє дихання поступово вирівнялось, а очі звикли до напівтемряви.

Ґідеон подивився на мене з награною серйозністю.

— Ну, дочко моя! Подякуємо ж Господові нашому за прихисток Його!

Я вирячилась на нього. Як міг він раптом стати таким невимушеним, мало не якимось бешкетником? Щойно, геть напружившись, він тримав пістолет біля голови моєї кузини, Боже мій! Це ж не могло не позначитися на його спокої!

— Як ти можеш знову жартувати?

Він зніяковів і знизав плечима.

— А в тебе є краща ідея?

— Так! Наприклад, ми можемо обговорити те, що тільки-но сталося! Чому Люсі й Пол сказали, що тобі промили мізки?

— Звідки мені