Читати книгу - "Леся Українка. Книги Сивілли, Тамара Гундорова"

Тема переплетення людських душ і пошуки «доленосного», «правдивого», як сама Мойра, слова, програмують символіку «Кассандри». Проте Леся Українка порушує в цій драмі питання не лише про фатум слів, що стають фактом, але й про право жінки говорити, про місце жінки в історії та її безіменність. Кассандра знає про «жіночі жертви» безіменних жінок, котрі здійснювали тяжкі, хоч і безславні щоденні подвиги на полі історії, але «не лишили / імення по собі» [89, с. 44]. «Не жінці врятувати Іліон» [89, с. 46], — такий присуд історії, і Кассандра не в змозі його зламати. Вона є лише посередницею між світом людським і світом хтонічним, де править жорстока володарка долі Мойра, яка «не знає ні жалю, ні ласки, / вона глуха, сліпа, немов Хаос» [89, с. 37]. Мойра є володаркою найстарішої на світі Правди, а Кассандра зізнається, що говорить віщі слова «правди» не від себе: «Не я, а Мойра. Я її знаряддя» [89, с. 65]. Як пророчиця, наділена Аполлоном здатністю до провидіння, вона «знає» майбутнє, «бачить» долю, бо перебуває у владі Мойри, а отже, їй відкрита «гола правда», неоформлена, амбівалентна, не призначена для людського знання, бо її тчуть судьбоносні Еринії. Однак цим даром наділена не героїня, а звичайна жінка (Кассандра себе називає «слабою жінкою»). Цю трагічну колізію Леся Українка підкреслювала в одному з чорнових варіантів поеми:

О, знали ви, боги, чим покарати!

Пророчий дар дали безсилій жінці!

Якби могла я збройною рукою

все доказати, що казати мушу,

не та була б ціна й повага слову,

проклятому від заздрісних богів… [25]

Так Леся Українка розгортає заявлену ще в статті «Нові перспективи й старі тіні («Нова жінка» західноєвропейської белетристики)», 1900) тезу про те, що в історії та культурі «права исключительной женщины, или, как говорят французы, высшей женщины, были признаны гораздо скорее, чем права обыкновенной женщины»[84] [92, с. 79]. Про це саме заявляє й Кассандра брату Деїфобу, який вимагає від неї поведінки, гідної героїчного вчинку Іфігенії. На це Кассандра відповідає словами про тисячі невидимих, «безславних жертв», які щоденно вершать звичайні жінки, чиї імена загубилися в історії:

                                     Брате,

не знаєш ти ціни жіночим жертвам,

а я тобі кажу: з усіх жінок

славутня Іфігенія зложила

ще не найбільшу й не найтяжчу жертву.

Ох, скільки тяжких, хоч безславних жертов

зложили ті жінки, що не лишили

імення по собі! Якби схотів ти

від мене жертви крові, певне б, я

її здолала дати, але с е ї —

не можу, брате, я не героїня [89, с. 44].

Ще раніше поетеса вивела з «тіні» історії й безімення саму Іфігенію («Іфігенія в Тавриді», 1898), наділивши її жіночою суб’єктністю і голосом. Дівчина виповідає свої страждання і муки в чужому краю, щоб зрештою прийняти свій хрест. Згідно з трагедією Еврипіда, цар Агамемнон та інші мужі готові були принести в жертву Іфігенію, щоб задобрити богів і здобути перемогу в троянській історії. Дізнавшись про свою долю, Іфігенія з гідністю приймає її, але в останній момент богиня Артеміда рятує дівчину і, невидиму, переносить у Таврію. За Евріпидом, героїзація цієї постаті відбувається цілком у чоловічій версії історії — поетесу ж цікавить власна історія Іфігенії, так само як і власна історія Кассандри.

Леся Українка загострює ситуацію й навіть кидає на Кассандру тінь звинувачення в падінні Трої. Кульмінаційним моментом, що робить її винною в усій історії, є вигаданий авторкою епізод із Сіноном. Кассандра бачить у ньому «кривий гієни погляд», кров на руїнах Трої, але коли їй дано право забити Сінона жертовним мечем, вона, розчулена хитрою оповідкою останнього про смерть Долона, її нареченого, впускає зброю. Таким чином, головна провина в падінні Трої фактично переноситься на жіночу слабкість — її любов. Підступний Сінон відчиняє вночі двері Трої та впускає військо до міста.

Відповідь на питання про те, як «сказати» правду, потрібну всім, і керувати нею, у драмі однозначно знає інший пророк — Гелен, який, навпаки, перебуває цілком на боці не Мойриного хтонічного, праматеринського, як Кассандра, а посейбічного, ієрархізованого патріархального світу. Йому закрита Мойрина воля, але він добре знає, як керувати правдою і яка «правда» потрібна людям.

К а с с а н д р а

А Мойра, брате, невблаганна Мойра?

Її ж бо воля світом всім керує,

а ти се мав би керувати нею?

Г е л е н

Не так, Кассандро. Мойра так врядила,

щоб був і світ, і море, і керманич,

і корабель, і бурі, і погода,

і скеля, і затока; щоб була

і боротьба, й надія, й перемога,

і правда, і… неправда [89, с. 60].

Раціональний і прагматичний, хитрий, як «фрігійський розум», він володіє словом, що відірвалося від праматеринської основи й утратило міфогенну силу, відтак є лише засобом комунікації. Він також знає, як «керувати» таким словом, маніпулюючи людськими душами — говорити «те, що треба, сестро, / те, що корисно або що почесно» [89, с. 61]. Отож він упевнений:

Ти думаєш, що правда родить мову?

Я думаю, що мова родить правду [89, с. 62].

«Хвора», «безумна», «п’яна» трагічна пророчиця Кассандра ірраціонально «знає», що прагматичний розум Гелена і його влада «підуть у світ» і пануватимуть у ньому, натомість її пророцтво живе лише на материнській землі й у своїй Трої. Тож вона ламає свою патерицю, коли цар Агамемнон привозить її на чужину.

Своєю «Кассандрою» Леся Українка проблематизує право жінки говорити й бути почутою, торкаючись питання про вихід жінки в публічну сферу. В модерну епоху публічна активність «нової жінки» лякає чоловіка, оскільки перетворює її на конкурентку. «Відтоді як для “нової жінки” весь інтерес життя припинив зосереджуватися на чоловікові, а став значною мірою полягати в науці, мистецтві й, головне, у феміністичній діяльності, — зауважувала письменниця, — чоловікові додалося “нове страждання”: він ревнує, страшенно ревнує жінку до її книжок, занять, конференцій, клубів і т. ін., як ніколи не ревнував до її вбрання, балів, перегонів, рулетки тощо; він так