Читати книгу - "Макбет"

без цього не міг обійтися. Момент, коли йому, з одного боку, доводилося мати справу з жирним мером-педофілом, а з іншого — з розбійником-«вікінгом», який, схоже, не дотримав свого слова. І з Леді — з третього боку. Ні, вона не була проблемою, вона була альфою та омегою, його народженням, життям та смертю. Підставою для його існування. Але, хоча це кохання і сповнювало його тремтливою насолодою, Макбету боліла думка про те, що він може втратити: тепер Леді володіла ним і могла дарувати йому любов, а могла й не дарувати. Він вдихнув порошок, всотав його аж у мозок, всотав так різко, що здалося, наче вариво вдарило аж у черепну коробку. Знову глянув у дзеркало. Його обличчя змінилось і спотворилось. Тепер у нього було сиве волосся і жіночі червоні губи. На обличчі виріс довгий шрам. Підборіддя подвоїлося, а потім — потроїлося. В очах виступили сльози й потекли по щоках. Треба закінчувати з цим варивом, і негайно. Він знав людей, які нюхали так багато, що їм довелося замість носів імплантувати носові протези. Мусить зупинитися, поки ще не пізно, поки хоч щось можна ще врятувати. Має перейти на шприц.

Сержант бачив, як задні ліхтарі «вольво» поволі наближаються. Він додав газу, знаючи, що решті буде важко наздогнати його — попри те, що об’єм двигуна його мотоцикла становив лише 450 кубічних сантиметрів. На мокрому й маслянистому асфальті досвід та швидка реакція важили для доброго зчеплення з дорогою та стійкості руху більше, ніж потужність двигуна. Тому він чимало здивувався, побачивши у дзеркало, як його швидко наздоганяє якийсь мотоцикл. А коли впізнав мотоцикл і шолом мотоцикліста, то очам своїм не повірив. Червоний «індіанський вождь» промчав так близько повз сержанта, що рогом свого шолома ледь не зачепив його. Коли мотик вирвався вперед, у світлі фари сержантового мотоцикла блиснула шаблюка. Звідки він взявся? Звідки дізнався? Як йому вдається завжди відчувати, що вони потребують його допомоги? Сержант скинув оберти. Нехай Свено веде, а вони їхатимуть слідом.

Банко їхав тим самим маршрутом, як і тоді, коли вони переслідували російську вантажівку. Кілька разів він робив небезпечний обгін і ненадовго відривався від переслідувачів. Ті швидко наздоганяли їх знову, однак Банко сподівався, що, можливо, ще має час. Перед тунелем був шлагбаум з табличкою, що місток закритий на ремонт. Передок «вольво» хряснувся об шлагбаум, той розлетівся на тріски, і авто занурилося в темряву тунелю. Банко керував однією рукою, а друга лежала на коліні нерухомо, мов мрець. Коли позаду почулося розлючене завивання мотоциклетних двигунів, вони вже побачили перед собою кінець тунелю.

Перед різким поворотом на міст Банко пригальмував, а потім знову натиснув на педаль акселератора.

Коли вони вискочили на місток, під чистим зоряним небом раптом запала тиша. В місячному сяйві внизу мідною стрічкою блищала ріка. Все, що було чути, — це ревіння двигуна «вольво» на максимальних обертах. А потім почулося вищання гуми — то Банко раптово загальмував посеред мосту там, де колись стояла статуя Кеннета, і звернув у той бік, де вітер тріпав червону огороджувальну стрічку дорожнього управління. Та стрічка позначала місце, де ЗІС-5 пробив огорожу й впав у воду. Здивований Флінс обернувся до батька, коли той зупинив машину. Банко схилився над хлопцем, тримаючи в руці кишенькового ножика, і розрізав його ремінь безпеки.

— Що ти збираєшся…

— Синку, в нас тече бензобак. Невдовзі в ньому не лишиться палива, тож слухай мене уважно. Я ніколи не любив читати нотації, ти ж знаєш, але хочу тобі сказати ось що… — Банко притулився до дверцят зі свого боку, крутнувся на сидінні й підтягнув коліна до підборіддя — так само, як Флінс у ювелірній крамниці.

— Ти можеш стати ким завгодно в житті, Флінсе. Але ти не мусиш стати тим, ким став я. Ніколи не будь лакеєм у лакеїв.

— Татку…

— І спробуй приземлитися на ноги.

Банко вперся підошвами сину в стегно та плече, побачив, як Флінс намагається за щось вчепитися, і щосили виштовхнув його з машини. Син верескнув від страху й на знак протесту, так само, як під час свого народження, але, коли опинився назовні, «пуповина» обірвалася, він залишився сам-один у величезному світі — і полетів униз назустріч своїй долі.

Застогнавши від болю, Банко знову поставив ноги на педалі, увімкнув передачу і, натиснувши на газ, рвонув назустріч своїй долі.

Коли через три кілометри після мосту закінчився бензин, переслідувачі вже були в нього на хвості. Авто прокотилося останні метри, і Банко, відчуваючи сонливість, відкинув голову назад. Холод, охопивши його спину та живіт, тепер поволі повз до серця. Він згадав Віру. А коли на цьому боці тунелю пішов, нарешті, дощ, то це був дощ зі свинцю. Свинцю, який пробив авто, сидіння і тіло Банко. Він подивився в бічне вікно на схил гори. Там, майже на вершині, побачив те, що з боку міста виглядало, як данина злу. Але з цього боку було видно, що це християнський хрест, який виблискував у місячному сяйві. Він був так близько. Він вказував шлях. Брама розчинилась.

— Заплановане піднесення, — пробурмотів Банко. — Запла…

16

Дафф прислухався до дихання Кетнесс, допоки воно поволі не вгамувалось. А потім вивільнився з її обіймів і повернувся до нічного столика.

— Що, Попелюшко? — прошепотіла вона. — Незабаром північ?

— Маємо ще купу часу, але запізнюватися мені не можна.

— Ти поглядав на годинника щопівгодини, після того як сюди прийшов. Можна подумати, тобі не терпиться піти геть.

Дафф знову повернувся до неї. Поклав руку їй на спину.

— Ні, не тому, моя красуне. А тому, що тут, із тобою, я втрачаю відчуття часу, — відказав він і легенько поцілував її в губи.

Кетнесс розсміялась.

— Ти вмієш задурити голову, мій солодкоголосий Ромео. Але в мене тут одна думка виникла…

— Мабуть, якась лячна думка.

— Припини. Я думала про те, що кохаю тебе. І…

— Не лякай мене.

— Припини, кажу тобі. І вирішила, що ти мені потрібен не просто в цей конкретний момент. Я не хочу, щоб ти завжди зникав, наче сон, який я не встигла додивитися до кінця.

— Я теж цього не хочу, люба моя, але…

— Ніяких «але», Даффе. Ти постійно обіцяєш розповісти їй про нас, а потім я чую оте вічне «але», яке означає, що ти й надалі це відкладатимеш, виправдовуючись повагою до неї, турботою про дітей, про…

— Але ж це серйозні виправдання, Кетнесс. Маєш зрозуміти, що в мене є сім’я, а