Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

— А де гарантія, що ти не скористаєшся з цього на біду мені?

— Логічне мислення — не найсильніша твоя якість, Астров! Тільки що розказував про підготовку до втечі, а тепер боїшся свою біографію розповісти. Гарантій вимагаєш…

— Он який ти спритний, все вивідав… Хай буде, як вимагаєш. Втративши голову, по чубові не плачуть. Тільки не думай, що боюся продажних шкур. Дурість йробив: розповів тобі, зрештою, малознайомій людині, таємницю. Повірив чомусь, а чому — сам не знаю. Тільки ж деталі тобі невідомі. Ну візьмуть мене, на шматочки поріжуть, а я ж товаришів не видам. Отже, якби і зрадив ти мене, «улов» був би невеликий: життя одного полоненого матроса.

— А матрос той філософ, — засміявся Микола. — От що, друже, досить сумнівів, роздумів, відхилень. Часу мало, розповідай про себе.

— Слухати — недовго. Не встиг, на жаль, ще нічого зробити. Жодного фашиста навіть не знищив. Скінчив у сороковому школу. Мріяв про море. За путівкою московського міськкому комсомолу вступив до Вищого військово-морського училища в Севастополі. Провчився рік. Війна! Направили мене в складі курсантської команди на поповнення Азовської флотилії. Йшли ми на звичайному буксирі. В Чорному морі нас торпедував ворожий есмінець. Вибухом викинуло в море. Намагався відплисти якнайдалі від місця пригоди. Та катери з есмінця ганялися за кожним, хто потрапив у їх поле зору. Так я опинився в полоні. От і вся моя куца біографія. Давай тепер про себе. Хто ти? Чому так хочеться тобі мене звідси визволити? Для чого?

— Я говорю з тобою від імені Батьківщини. Представляю її тут, як ти розумієш, без дипломатичного паспорта…

— Невже прикриваєшся цією робою?

— Ні, є в мене і мундир лейтенанта німецької армії. Маю і документи до мундира.

— Розвідник, виходить.

— Так.

— А для мене яку роль намічаєш?

— Будеш одним з моїх помічників. Працюватимеш у німецькій військовій розвідці, а робитимеш те, що я накажу.

— А чи не вважатимуть мене на радянській стороні зрадником?

— Навпаки, твоє рішення схвалять. Згодом я дам тобі можливість переконатися в цьому.

— Тоді наказуйте, — перейшов Астров на «ви» і навіть виструнчився перед Клинченком.

Вони домовилися: сьогодні вночі Павла викличуть до комендатури, звідти перевезуть до штабу абвер-групи. В розмові з майором Альбрехтом Астров повинен сказати правду про своє минуле, бо воно може бути відоме абверівцям з обставин, за яких він потрапив у полон. Спитає майор, безумовно, що примусило його погодитися стати агентом німецької розвідки. На це треба відповідати так:

«Той докер у порту довів мені, що німецька армія — непереможна. Війну Ради програли. Лишається одне — служити переможцям. І з голоду теж умирати не хочеться. Якщо добре годуватимуть, я згоден виконати перший-ліпший наказ німецького командування. Тільки досвіду в розвідці не маю. Повчитися б…»

— Зі мною ти зустрінешся обов'язково, — пообіцяв Микола. — Всі, кого перекидають через лінію фронту, дістають в мене консультацію. На всяк випадок запамятай: в Астрахані (а доручення тобі дадуть саме туди) з'явишся до обласного управління НКВС. Докладно, до найменших подробиць доповідатимеш, за чим тебе німці прислали. Там скажуть, що робити далі.

— Хіба мені повірять?

— Повірять! Про тебе вже там знатимуть.

— Зуміли вибрати, — вперше почув Клинченко від Альбрехта слово похвали. — Агент кмітливий. У цьому севастопольському училищі на нього дарма часу не витрачали. Повчіть ще його індивідуально азів розвідки. Сподіваюсь, зондерфюрер буде задоволений.

— Хіба ви його не до майора Долла відряджаєте?

Альбрехт усміхнувся.

— Відстали, лейтенанте! Доки ви були вантажником, майор Долл встиг очолити спеціальну частину і став зондерфюрером. До речі, ви зможете особисто його поздоровити. Відвезете свого нового вихованця до Елісти й самі відрекомендуєте зондерфюрерові. Задоволені? Це вам нагорода за матроса.

— До Елісти? — знову здивувався лейтенант. — Там же червоні!

— Ні, Еліста вже наша. І вся влада в столиці Калмикії належить Доллу. Непогано мати таких знайомих. Га? Кажуть, що колишні феодали, а по-їхньому зойсанги, і авторитети буддистського духовенства Калмикії надіслали фюреру телеграму: дякують за Долла. Отто ж колись був нашим резидентом у Лхасі, прекрасно вивчив тібетську мову і всі тонкощі буддійської релігії, обряди. Одне слово, з «колишніми», як кажуть червоні, він прекрасно порозумівся. Диви — стане там імпера: тором. Ось тобі й Долл! Правду кажучи, я його недооцінював. Але адмірал Канаріс знає, що робить.

І схаменувшись, що дозволив собі захопитися й повести з підлеглим, та ще не з німцем, розмову в неофіційному тоні, тут же підвівся, даючи знати, що аудієнція закінчена. Сухо додав:

— Отже, займіться новим агентом і через тиждень маєте доповісти мені про свою і його готовність до подорожі.

Ці дні пішли на ознайомлення Астрова з елементарними азами конспірації й зубріння розвідувальної інформації, яку новий помічник мав передати в Астрахані Для переадресування Центрові. Войцехівський був відрекомендований Павлові, як близький друг, без згадки, однак, що й він — радянський розвідник.

Астрову дістали морську форму. Він мав узяти її з собою, а з'явитися перед очі зондерфюрера в уніформі німецького солдата.

Клинченко проінформував Центр про появу третього розвідника і попросив повідомити Астрахань.

Нарешті все було готове. Вилетіли в темряві, щоб уникнути зустрічей з радянською авіацією. Десь далеко-далеко внизу промайнули азовські береги, Дон, донські й приволзькі степи. Вранці прибули до Елісти. Вже з того, що зустрів його на аеродромі офіцер, який приїхав у новенькому «оппель-капітані», персональній машині зондерфюрера, і повіз прямо на квартиру до Долла, Клинченко зрозумів, що в неофіційній обстановці він, як і раніше, може бути з Отто на «ти».

Побачення вийшло справді дружнім. Наказавши погодувати Астрова на кухні, зондерфюрер запросив Миколу до вітальні, де їм прислуговував якийсь немолодий уже тип у білій куртці. В інших кімнатах тинялись якісь молодиці. З усього видно було, що Долл зажив на широку ногу і тримав багато челяді.

— В мене й зупинишся, — не запросив — наказав господар Клинченкові. — А твого агента поселимо на одній спеціальній квартирі без права виходити в місто. Не треба, щоб його бачили.

— Прошу лише пояснити йому, в чому справа, і поводитися з ним найкоректніше. Перший раз засилається — хай піде з добрим настроєм.