Читати книгу - "Мандрівний замок Хаула"

Вони плели ті віночки так довго, що ще й половини не доплели, як уже настав час відчиняти крамницю. Майкл приніс їм хліба з медом, і вони підкріплялися на ходу, відбиваючи натиск першої хвилі покупців. І хоча день Середини літа, як це завше буває з такими святами, у Маркет-Чиппінгу видався похмурим і холодним, півміста, вирядившись у своє найкраще вбрання, прийшло в крамницю купувати віночки і квіти. Як завжди, на вулиці вирував натовп. Наплив покупців був такий, що Софі вдалося пробратися на сходи, а тоді далі, у комору, вже тільки ближче до полудня. «Вони стільки виторгували, — думала вона, пакуючи у вузлик свій старий одяг і дещо з харчів, — що Майклів запас у вогнищі збільшиться щонайменше вдесятеро».

— Ти прийшла поговорити зі мною? — запитав її Кальцифер.

— Зачекай хвильку, — відмахнулася Софі, перетинаючи кімнату з вузликом за спиною. Їй не хотілося, щоби Кальцифер зчинив галас стосовно своєї угоди. Вона простягнула руку, аби зняти зі стільця свій ціпок, — і тої ж миті хтось постукав у двері. Софі завмерла з витягнутою рукою, запитально дивлячись на Кальцифера.

— Двері особняка, — відповів демон. — Плоть і кров, цілком безпечно.

Стукіт повторився. «Ось так воно завжди, як тільки я збираюся звідси йти!» — подумала Софі. Вона повернула ручку оранжевим донизу і відчинила двері.

На алеї за статуями стояла карета, запряжена парою розкішних коней.

Софі бачила її за широкою спиною кремезного лакея, який, власне, і стукав.

— Пані Сечеверелл Сміт з візитом до нових мешканців! — оголосив лакей.

«Як це недоречно! — подумала Софі. — Це все через Хаулову нову побілку і фіранки!»

— Нас немає вдо… — почала вона. Але пані Сечеверелл Сміт відсунула лакея набік і ввійшла.

— Зачекайте в кареті, Теобальде, — наказала вона лакею, пропливаючи повз Софі та складаючи свою парасольку.

Це була Фанні — Фанні, яка виглядала дивовижно заможною у кремовій шовковій сукні. На голові в неї був кремовий шовковий капелюшок із трояндами, який Софі пам’ятала аж занадто добре. Вона пам’ятала, як примовляла, прикрашаючи капелюшок трояндами: «Ви вийдете заміж за справжнього багатія!» З того, як виглядала Фанні, одразу ставало зрозуміло, що так і сталося.

— Ой! — вигукнула Фанні, озираючись навколо. — Я, мабуть, помилилася. Це челядна.

— Е… гм-м-м… ми ще не закінчили переїзд, мадам… — промимрила Софі, спробувавши собі уявити, що було б із Фанні, якби вона дізналася, що їхня стара капелюшна крамниця — відразу за комірчиною.

Фанні обернулася і вражено вирячилася на Софі.

— Софі! — вигукнула вона. — Ой лихо, дитинко, та що це з тобою сталося?! Ти виглядаєш на всі дев’яносто! Ти сильно хворіла, так?

І тут, на превелике здивування Софі, Фанні відкинула капелюшок, парасольку і всі свої вишукані манери, палко обійняла Софі й розплакалася.

— Я не знала, що з тобою! — схлипувала вона. — Побігла до Марти, послала за Летті, але вони теж не знали! Вони помінялися місцями, дурненькі, знаєш? А про тебе ніхто нічогісінько не знав! Я навіть призначила винагороду. А ти, виявляється, тут, простою служницею, а могла би жити в розкоші зі мною та містером Смітом!

Софі виявила, що теж плаче. Вона поспішно впустила вузлик і провела Фанні до стільця. Підсунувши табуретку, вона сіла поруч із Фанні і взяла її за руку. Тепер вони обидві то сміялися, то плакали. Вони були надзвичайно раді, що знову побачилися!

— Це довга історія, — відповіла Софі, коли Фанні вшосте запитала, що з нею сталося. — Коли я глянула в дзеркало і побачила себе такою, це настільки мене приголомшило, що я просто пішла…

— Ти перепрацювалася, — винувато сказала Фанні. — Я так себе звинувачувала!

— Зовсім ні, — заспокоїла її Софі. — І тобі не треба за мене турбуватися, бо мене взяв до себе чарівник Хаул…

— Чарівник Хаул?! — вигукнула Фанні. — Цей лиходій, цей мерзотник?! Це він зробив тебе такою? Де він? Пусти мене до нього!

Вона схопила свою парасольку і зробилася такою войовничою, що Софі довелося її стримувати. Їй не хотілося думати, як може відреагувати Хаул, якщо Фанні розбудить його, штрикнувши парасолькою.

— Ні-ні! — заперечила вона. — Хаул був дуже добрий до мене!

І тут Софі зрозуміла, що це щира правда. Хаул виявляв свою доброту у досить дивний спосіб, але якщо взяти до уваги, як Софі йому дошкуляла, він таки справді був до неї надзвичайно добрий.

— Але ж говорять, що він поїдає жінок живцем! — вигукнула Фанні, все ще намагаючись піднятися.

Софі притримала її парасольку.

— Нічого подібного, — сказала вона Фанні. — Він зовсім не злий! — При цих словах із вогнища почулося шипіння: Кальцифер спостерігав з деяким зацікавленням. — Він не злий! — повторила Софі спеціально для Кальцифера. — За весь час, поки я тут, я ні разу не бачила, щоб він виконав хоча б одне зле закляття!

І це, знову-таки, була правда.

— Що ж, доведеться мені тобі повірити, — з полегшенням сказала Фанні, — хоча я впевнена, що якщо він аж настільки змінився, то це і твоя заслуга. Ти маєш підхід до людей, Софі. Тобі вдавалося зупиняти Мартині істерики, коли я нічого не могла вдіяти. І я завжди говорила, що лише завдяки тобі Летті наполягала на своєму тільки кожен другий раз, а не щоразу! Але тобі треба було сказати мені, де ти, любонько!

Софі зрозуміла, що таки треба було. Вона чомусь повністю сприйняла Мартин погляд на Фанні, хоча вона могла би краще розуміти Фанні. Їй стало соромно.

Фанні тим часом не терпілося розповісти Софі про містера Сечеверелла Сміта. Вона видала довгий і схвильований звіт про те, як зустріла містера Сміта того ж таки тижня, коли зникла Софі, і як не минуло й тижня, як вона вийшла за нього заміж. Фанні все говорила, а Софі дивилася на неї. Старість відкрила їй зовсім новий погляд на Фанні. Вона була ще доволі молодою і вродливою жінкою, і вона нудилася в капелюшній крамниці не менше, аніж сама Софі. Але Фанні не мала куди подітися і робила все, що могла: займалася і крамницею, і вихованням трьох дівчаток, аж поки не помер містер Хаттер. А тоді вона раптом злякалася, що стала такою, як Софі, — старою жінкою, чиє життя позбавлене сенсу, злякалася, що вона так нічого і не досягла.

— А тут раптом ти зникла, я вже не мала кому передати крамницю, тож я не бачила причини, чому б її не продати, — говорила Фанні, коли з комори долинули кроки.

У кімнату ввійшов Майкл зі словами: «Ми зачинили крамницю. І дивіться, хто до нас прийшов!» За руку він тримав Марту.

Марта схудла, її волосся посвітлішало, і взагалі вона вже майже зовсім стала сама собою. Вона випустила Майклову руку і кинулася до Софі з криком: «Софі, ти мала би мені сказати!» — і міцно обійняла її. Тоді вона обійняла Фанні — так, ніби вона ніколи не говорила про неї нічого поганого.

Але й