Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Данило

По дорозі до мене ми встигаємо поговорити з Левом і при цьому не повбивати один одного. Фундамент примирення закладений Мартою на моє День народження міцнішає, а це багато значить. 

Лев піднімається разом зі мною у квартиру і задумано спостерігає як я на ходу перевдягаюся і запихую в дорожній рюкзак речі. 

— Леве, підкинеш мене до вокзалу? — прошу. — Якщо буде щось надважливе, то пиши або телефонуй мені. Я постараюся бути завжди на зв'язку. 

— І що ти задумав? — цікавиться брат.

— Знайду Марту і проситиму її вислухати мене.

— А якщо не захоче слухати?

— Леве, ти не допомагаєш своїм песимізмом.  

— Твій план лайно! — красномовно коментує брат. 

— А ти маєш кращий? — дратуюся. 

Лев витягує свій мобільник і секунду гіпнозує його поглядом. Я знаю про що він думає, але не певен, що наважиться зробити це.  

— Я подзвоню Єві і запитаю де твоя Марта, — тішить мене своїм рішення Лев. Так би й зразу. — Може вона ще у Львові і тобі не треба буде нікуди їхати, — тисне на знак виклику і вмикає гучномовець. Обидвоє напружено слухаємо довгі гудки без відповіді. Раз, другий. Нам щастить з третьої спроби …

—  Я знаю чому ти дзвониш і моя відповідь — тримайтесь зі своїм братом подалі від мене і Марти, —  кричить в динамік телефону розлючена Єва.

 — Я скучив за твоїми колючками, — несподівано випалює Лев від чого я аж рота відкриваю. Він або дуже сильно хоче мені допомогти, або шукав причину зателефонувати Єві. Знайшов, хоч і не найкращу. 

— Леве ти пʼяний чи просто головою вдарився? — питає дівчина. Вона певне так само як і я в шоку від почутого. Лев вкрай рідко визнає, що йому хтось потрібен крім нього самого, або тим паче, що він скучив за кимось.

— Мені бракувало тебе. Справді, — спокійно продовжує розмову брат. Уявляю що в нього всередині робиться і як важко даються йому ці слова. 

— Ти жодного разу мені не зателефонував, — дорікає йому дівчина. 

— І ти мені також, — не губиться Лев. Я показую на годинник, щоб підігнати його. Нехай запитає спочатку про Марту, а потім хоч до ночі вирішує свої справи. 

— Якби не ось ця вся ситуація ти б мені не подзвонив. Правда? — питає розчаровано Єва. Помітно, що її зачепив ігнор брата. 

— Можливо, але це не означає, що ти мені байдужа, — відповідає Лев.

— А що це означає Леве?

— Єво, мій брат закоханий у твою подругу і вона в нього також. Дай їм шанс поговорити і розібратися у всьому, — брат уникає відповіді на питання  про себе і повертається до початкової теми розмови. 

— Він її зрадив, а ти хочеш, щоб я здала йому подругу і порадила їй слухати брехливе виправдання Данила. Хіба це справедливо?

Після слів Єви я намагаюся забрати в Лева мобільний, щоб самому поговорити з дівчиною, але брат не дає мені цього зробити. 

— Данило не винен, — заступається за мене Лев.

— Зрадник вигороджує зрадника. Ви варті одне одного, — відповідає Єва. До мене нарешті доходить, що вона злиться не так на мене, як на Лева. Німими жестами прошу в нього телефон, бо бачу, що його вмовляння не діють на дівчину. Марно. Лев вперся і продовжує говорити сам.

— Єво, зараз мова не про нас, а про них. Ти ж хочеш, щоб твоя подруга була щаслива? — Лев наводить серйозний аргумент, після якого дівчина замовкає. 

Декілька секунд тиші. Єва думає …

— Марта зі Львова їде блаблакаром, а потім одразу на бабусину дачу, — ділиться з нами інформацією дівчина. — Сподіваюся, я не пошкодую про цей вчинок, бо якщо так я власноруч придушу твого брата. 

Мовчки вислуховою погрози ображеної подруги і готовий хоч пішки бігти в Київ і доводити нескінченну кількість разів, що я не такий як про мене думають. 

— А ти? — Лев не поспішає закінчувати розмову з Євою. 

— Що я? — не розуміє питання Єва. 

— Ти також будеш на дачі?

— Леве, яка тобі різниця де я буду? 

— Данилові лише недавно зняли гіпс, тому я привезу його … — робить паузу Лев. Тупить страшенно. Не може зізнатися ні собі, ні дівчині, що закоханий …

— Я скину тобі геолокацію дачі, — розчаровано відповідає Єва так і не почувши те, чого чекала. Сухо прощається і скидає виклик. 

Після розмови з Євою Лев виглядає розгублено. 

— “Логіка” і “Лев” хоч і  на одну літеру, але якщо справа стосується почуттів, то це як два різних полюси, — не стримуюся, щоб не вколоти брата. А то все мені і мені дістається. 

— Бачу, що тобі вже полегшало раз мелеш всіляку дурню, — буркає Лев.

— Брате на тебе реально смішно дивитися, коли ти розмовляєш з Євою. Дорослий бородатий дядько, а поводишся як школярик  — посмикав дівчинку за косички і тікаєш. Сам же недавно мені вставляв мозок, щоб я з Мартою помирився. А сам нічим не кращий за мене. Запущений випадок. І чим далі, тим складніше буде все виправити. 

— Ти вже зібрався? — змінює тему Лев. 

— Зібрався, — закладаю собі на плечі рюкзак і зачиняю у квартирі вікна. 

— Заїдемо ще на декілька хвилин до мене і в дорогу, — командує брат. 

— Мені подобається твій ентузіазм, але їхати нам далеко, тож ти все одно не викрутишся і ми ще обов'язково повернемося до теми Єви. Дуже вже мені хочеться, щоб на наше з Мартою весілля ви прийшли разом, — виходимо з Левом з квартири і спускаємося ліфтом вниз.

— Даниле, вона ще тебе не пробачила, а ти вже одружуватися зібрався, — вмикає скептика Лев. 

 — Ось побачиш Марта мене пробачить і я одружуся на ній, —  усміхаюся як дурень, хоч насправді хвилююся страшенно. По дорозі в Київ шукатиму потрібні слова спочатку для того, щоб Марта мене погодилася вислухати, потім зрозуміти і в кінці нашої розмови сказати мені "так, я згодна стати твоєю дружиною".