Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Коли Кора зайшла на кухню там вже попивали каву Мірайя та Серж. Вони мило про щось бесідували, поки не побачили дівчину та, наче наполохані метелики, почали переставляти з місця на місце предмети і робити вигляд, що зовсім не розмовляли про щось важливе. Кора на секунду примружилась на них, але не надала цьому значення.

- Доброго ранку.

- Доброго, - привіталась Рейя. Маг, як завжди, проігнорував її. В кімнату ввійшов набурмосений Ірвін, а за ним веселий Себастьян. – Чого такий веселий?

- Маю новини стосовно справи, - одразу заявив Себ. Кора несвідомо затримала дихання. Мало не пропалила поглядом хлопця, сподіваючись, що він не розкаже про їхні нічні прогулянки. – Я завітав до «П’яного ікла» і дізнався дещо цікаве, - поки Мірайя цокала, а Серж підкочував очі, Себастьян ігриво підморгнув Корі.

- Хто на цей раз? Мей? – вона ткнула на його синець. - Нам не цікаві твої походеньки, Себе.

- Я ж сказав, що це стосується справи. Хоч моє особисте життя доволі насичене та різнобарвне. Наприклад цієї ночі…

- Що там по справі? Хіба в нас не обмаль часу, щоб зупинити того, хто збирається провести ритуал? – перебила його Кора. Вона з побоюванням дивилась на хлопця, який був явно задоволений її реакцією. Не те, щоб вона не довіряла собі, але все ж краще перестрахуватись.

- Напад на вовкулаку справді був, - підтвердив всім те, що Кора повідомила вчора. – Перший не вдався, а от другому ми з вами маємо запобігти. В місто завітав аукціон.

- Що?! – скрикнула Мірайя. Серж скривився.

- Зі зграї Мей викрали одного молодого перевертня – Віктора. Ватажку прислали запрошення на захід. Швидше за все, вовкулаку виставлять, як товар і це буде нашим шансом врятувати його, щоб він не став інгредієнтом ритуалу.

- Перепрошую, але що це за «аукціон»?

- Його ще називають Чорним ринком, - Серж потер підборіддя і нахмурив брови. – Лорік розповів вам про те, що для багатьох ритуалів потрібні специфічні інгредієнти. Дуже давно відступники створили Чорний ринок, де торгували такими товарами, а щоб їх не впіймали – вони почали кочувати. В цьому місці можна знайти все: від окремих органів до магічних предметів і древніх сувоїв. Ті, хто був спійманий робітниками аукціону стають його власністю. Єдиний спосіб врятувати спійманого вовкулаку – викупити його.

- І де ми візьмемо стільки грошей? – Мірайя потерла скроні.

- Почекай із цим. Нам би спочатку дістати запрошення.

- Я розберусь із цим, - Рубан різко підійнявся. Його стілець зі скрипом від’їхав назад. – Вам варто підготуватись, тіньовики. Настав час робити свою роботу. Я подбаю про запрошення і гроші.

- З чого б це тобі раптом допомагати ненависним тіньовим детективам? – примружилась на нього Кора.

- Ха! Тому що ця проблема стосується всього Темного світу, перехожа. Ти маєш бути вдячною за мою допомогу, - він скривив носа. – О, і спробуй виглядати відповідно! Рейя, сонечко, сподіваюсь ти подбаєш про це! – маг відкинув свого нового строкатого плаща, здається в нього до них була особлива любов, і зник в коридорі.

- Ходімо, Коро. Треба підібрати відповідний гардероб, - посмішка Мірайї стала хижою із вогниками веселості і дівчині це не подобалось.

- Ні! Ні за що! Я не одягну це! Не буду!

- В нас немає вибору! Не хвилюйся, я впевнена тобі личитиме!

- Ні! – вкотре скрикнула Кора і кинула на ліжко сукню або те, що мало би бути нею, але було надто коротке і відверте. Мірайя підкотила очі.

- Не будь такою вередливою, Коро! Це ж для справи!

- Я впевнена, що «для справи» можна обійтись без підборів і суконь у стилі куртизанки!

- Якби це було так, я б не пропонувала тобі мою улюблену сукню!

- Ні! Не стану! Це ж абсолютно не мій стиль!

- Ти навіть не пробувала!

- Я не хочу бути лялькою із купою блискучих цяцьок на тілі! Не хочу щоб по мені ковзали хтиві погляди і чути у спину свист або насмішки! Я не з тих вітряних дівиць, хто може розгулювати в таких… - закінчувати вона не стала. Гнівний погляд Мірайї Сюз осадив її, прикував до місця.

- Хочеш сказати, що я така? «Вітряна дівиця» із браком чоловічої увагу?

- Ні, Рейя, це не те, що я…

- Іди, Коро, поки я не наговорила того, про що пожалкую. Зараз не кращий час для розмови, - дівчина відвернулась. Кора лише встигла побачити як блиснули сльози в її карих очах.

«Дідько!» - прошипіла до себе, покидаючи кімнату. «Ідіотка! Просто чудово! Втратити подругу за долю секунди просто тому, що ти егоїстка!» - лаяла себе на шляху в кімнату. Хотіла побути на самоті, щоб зібратись з думками. Але не вийшло.

- Привіт, крихітко, - Себастьян Чейз по-хазяйськи розсівся на її ліжку. Синець вже почав проходити, мабуть завдяки тим диво мазям. Він тримав в руках щоденник Джастіна.

- Що ти тут робиш? – Кора підійшла і вирвала в нього з рук записник. Кинула на ліжко подалі від хлопця.

- Ого, як холодно, - він показово зіщулився, ніби йому по спині пробіг протяг. – Вирішив завітати до своєї крихітки.