Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

З самого ранку до Ессі в кімнату набігла ціла купа людей: королева-вдова, Оліс та Мар’єн, швачки, слуги. Такий галас здійняли через сукню, що в дівчини голова йшла обертом. Усі сперечались за те, яке має бути те плаття, кожен намагався відстояти свою думку будь-якою ціною. Особливо ціною вух віконтеси та її слабких нервів.

– Естесо, може ти маєш якісь побажання? – звернула увагу на неї Ронна. Нарешті. Адже вона любила сукні, і все ж хотіла, аби на її весіллі була така, як їй подобається. Хоч ЦЕ вона хоче обрати САМА.

– Так, міледі. Я хочу білу сукню, – немає ніяких звичаїв щодо кольору весільної сукні, але дівчина цей колір обрала саме тому, що її мати була в білій сукні. То був улюблений колір Джані. І Ессі його дуже любила.

– Добре, – на обличчі жінки з’явилась тепла посмішка. – Чули віконтесу? Приготуйте білі тканини, – наказала вона і знову понеслось усе по колу, але на цей раз слухаючи побажання віконтеси.

– Мар’єн, ходімо прогуляємось, я вже не можу знаходитись у цьому балагані, – чорнявка кивнула.

Сукню, прикраси, зачіску – усе було обрано, тому зараз можна було непомітно зникнути.

– Як ти почуваєшся?

– Ніби в божевільні, – дівчина підняла обличчя догори і тяжко зітхнула. –  Хочеться хоч трохи відпочити від цього всього, а я тут всього другий день!

– Як тобі твій наречений? Мені він здався… нормальним?

– Ми лише познайомились. Я не знаю чого від нього чекати потім. Може він прикидається? У нас вчора розмова була – він домовлявся зі мною. Я буду займатись тим, чим хочу в обмін на вірність з мого боку. Ще й сказав, що в нього не було вибору. Знати б, що це означало... – вона підтисла вуста.

– Головне не потрап у халепу, я тебе прошу.

– Та годі тобі, я лише буду спостерігати за ним. Я хочу дізнатись про нього більше. Мені ж з цим жити.

– Просто будь обережна.

– Обов’язково.

Дівчата вийшли у той внутрішній сад. Естеса вдихнула на повні груди свіжого весняного повітря та підставила личко під промені сонця. Співали пташки.

– Тут гарно, – відмітила Мар’єн.

– Так… Але я б воліла бути вдома. Там краще.