Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

— Ні, — нарешті видав він. — Дорого.

Ще хвилину Іван розглядав фото, а потім рішуче повернув гаджет Борису. Схоже, угода не відбудеться, і Таларські занадто рано зрадів. Він уже збирався попросити рахунок — нічого гаяти час даремно, — як раптом Ваня взяв келих і, зробивши ковток, з прищуром подивився на Бориса.

— А навіщо тобі такі гроші?

— Тобі не все одно?

— Якщо розкажеш, то куплю.

Борис з подивом подивився на цього клоуна. Мова йшла про сотні тисяч у європейській валюті, на кону більш ніж гідна нерухомість і плани Таларські, а Іван говорить про купівлю будинку, базуючи своє рішення на... розповіді? Красивій історії про потаємні плани? Так безтурботно, немов вони тут не фінансову угоду обговорюють, а збираються майками помінятися.

— Вкластися хочу в одну справу.

— "Справа" — це часом не донька покійного Рябцева?

Згадка про Сашу гидко різала слух. Начебто ніхто, крім самого Бориса, не мав права називати її ім'я.

Абсолютно нерозважливо захотілося вивалити на голову Івану все, що він замовив, і ще начистити фізіономію. Для порядку.

— Вона й справді дивовижна жінка, — продовжував Ваня. — Рябцев, поки живий був, ховав її від усіх. Один раз тільки вивів у світ. Навіть не те, що б вивів... Повноліття її Петро святкував із розмахом. Ми ще тоді дивувалися, мовляв, не чути, не видно його було. А раптом таке свято, що з купою народу, мало не з народними гуляннями. Потім уже дізнався, що він таким чином прощався з нею.

— До чого ти мені це розповідаєш? — хмикнув Борис.

— До того, що пощастило тобі, Таларські, — беззлобно посміхнувся Іван. — Я б теж заради неї кілька квартир продав, якби вона мені взаємністю відповідала.

Він витер губи, зім'яв серветку. Потім жестом показав, щоб Таларські знову дав йому планшет. Збентежений одкровеннями Борис простягнув йому гаджет.

Звідки Іван знає про їхні стосунки з Олександрою? Про його почуття до неї? Про те, що гроші від продажу будинку підуть на її проект?

— Так, гарний будиночок... Так ти хочеш гроші в її ательє вкласти?

— З чого ти взяв?

— Пф-ф-ф! Усі знають, — відповів Іван, — що ти з донькою Рябцева. Знаєш, скільки до тебе було? Думаєш, ти перший чи що? Кому пощастило зігріти її ліжко, говорили, що бути з нею, що за привидами ганятися. Заплутає і викине.

— Недобре говорити гидоти про жінку за її спиною, — нагадав Борис.

— Та де ж гидоти? — Іван розвів руками. — Навпаки. Вважай, що це комплімент.

Він знову поводив пальцем по екрану, чмокаючи губами, вдивляючись у зображення меблів, саду, кімнат. Потім нарешті повернув заляпаний планшет власникові, і наколовши шматок м'яса на виделку сказав.

— Гаразд, якщо двадцятку скинеш, куплю.

— Двадцятку?

— А ти думав, я без торгу візьму чи що?

Взагалі-то Борис збирався поступитися тисячами п'ятдесятьма, але раз Іван хоче двадцять, то немає сенсу брикатися, як необ'їжджений кінь. Приховуючи радість, він прибрав планшет у сумку і приєднався до вечері. Не тікати ж одразу, та й поїсти не завадить.

Чоловіки неквапливо обговорили розмір застави, призначали дату вильоту: Іван дуже хотів подивитися будинок на власні очі. Домовилися зустрітися з юристами за кілька днів. Загалом залишок вечора Іван і Борис провели, як добрі приятелі та компаньйони. Таларські навіть менше став дратувати той факт, що Онисимовичу подобається його жінка. Напевно, тому що Ваня безмежно визнав, що грати на людину — справа негідна. А ще те, що Саша йому не світить ні під яким соусом.

Уже вийшовши з ресторану, у прохолодну ніч, Іван раптом притримав Бориса за лікоть та п'яно прохрипів.

— Хочеш пораду? Зроби рекламу в південному регіоні.

— Чому саме в південному?

— Тому що, наскільки мені відомо, Саша твоя в теплих стосунках із коханкою татуся свого. І якщо вона поїхала, то найімовірніше до неї.

— Звідки ти знаєш? — фиркнув Борис.

— Ех, Таларські. Вадим, братик її, коли вип'є, язика за зубами взагалі тримати не може.

Іван дружньо грюкнув його по плечу та пішов, похитуючись, до машини, біля якої вже переступав з ноги на ногу втомлений водій. Борис дивився, як чорна іномарка розчиняється в потоці машин, і думав про те, що Іван не така вже й сволота. А ще, що обов'язково скористається його порадою. Раптом Саша насправді побачить рекламу, і все зрозуміє.