Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

Залишалося лише піти й поцілувати дітей, побажати їм на добраніч. Сара дозволила йому поцілувати себе в чоло, але потім втупилася в яскравий екран свого телефона і жестом вигнала батька з кімнати. Джаспер уже спав, і Чендлер збирався вислизнути, щоб не заважати йому, аж раптом малий прокинувся.

— Чому ти йдеш, татку? — спросоння запитав він.

— Я мушу допомагати місту.

— Через того серійного вбивцю?

— Так, — підтвердив синову здогадку Чендлер, сподіваючись, що він більше не ставитиме складних запитань.

— Чому він кривдить людей, татку?

— Не знаю, Джаспе. Деякі люди просто погані, але дідусь і бабуся попіклуються про вашу безпеку, поки татко його впіймає. А зараз вже час спати. Завтра знову покатаємось на карті.

Чендлер залишив сина посміхатися цій думці. У вітальні його батько влаштувався біля вхідних дверей і визирав із вікна.

— Шанси… — почав сержант і змовк. Він не знав, яка ймовірність того, що Ґабрієль прийде сюди, тож просто попросив: — Тільки зберігайте спокій, гаразд?

— Я спокійний, — запевнив батько, поправляючи на колінах незаряджений дробовик.

37

У відділку Нік швиденько проінформував Чендлера про перебіг погоні. Початкові пошуки в місті не дали результатів; гаражі, садки, повітки, хижі, будинки і склади на головній вулиці перевірили, а подекуди й обшукали. На це знадобилося чимало часу. Місць для пошуків було чимало, насамперед окремих маленьких покинутих складів, голих, як пустеля позаду них самих. За останніми припущеннями, Ґабрієль досі залишався в дичавині, заліг десь там на дно, можливо, в якійсь своїй схованці для екстрених випадків.

Чендлер приєднався до решти команди в Мітчевому кабінеті.

— Із дітьми все гаразд? — поцікавився інспектор із невеселою посмішкою.

Чендлер кивнув.

— Ще не знайшли нашого підозрюваного-втікача?

Посмішка сповзла з Мітчевого обличчя, й він повів далі:

— На світанку відправимо літак і гелікоптер. Ексмут позичить нам свої. Сподіваємося, що помітимо якийсь рух або сліди табору.

— А як щодо того, щоб відправити туди пошукову групу ще вночі? Заскочимо його зненацька, — запропонував Ропер; після Ґабрієлевого нападу його голова була забинтована.

— Ми нічого не побачимо, — попередив Чендлер, — і менш за все нам зараз потрібно ще й нарватися на дружній вогонь[17].

Мітч підтримав його:

— До того ж він занадто розумний, щоб розкладати багаття.

— Якщо тільки не намагається знищити докази, як минулого разу, — додала Таня, і кімната наповнилася бурмотінням — полісмени оцінювали цю ймовірність.

— Ми можемо бути певні, що він досі там? — поцікавився Чендлер.

— Є шанс, що він заплутав сліди і заліг на дно в якійсь клуні в передмісті.

— Ми обшукали все так ретельно, як змогли, — нагадав Мітч. — Навіть якщо він це зробив, ми шукаємо ту ж саму голку в копиці проблем.

— Гаразд, чи не варто нам продемонструвати, що ми щось робимо? Замість того щоб сидіти тут і чекати, поки він зробить наступний крок? — запитав Лука. Це рішення було суто косметичне, допомагало зберегти лице. Створити собі гарну репутацію у публіки. Він таки потихеньку перетворювався на Мітча.

— Рішення сидіти тут досі може бути найкращим, Луко, — заперечив Чендлер. — Він напав на нашого ув’язненого, щойно йому випала нагода. Можливо, він повернеться, щоб закінчити розпочате.

— Яке б рішення ми не ухвалили, слід повідомити про це пресу, — вирішив Мітч. — Гадаю, цього разу буде краще, якщо це зробить хтось із вас, місцевих. — Попри те що інспектор не дивився на нього, Дженкінс зрозумів, на кого перекладають відповідальність.

— Чому місцевих? — перепитав він, бажаючи почути якусь аргументацію.

— Щоб показати, що місцева поліція і Поліція штату продовжують узгоджено працювати разом задля захисту міста.

Як Чендлер і очікував, лайно, а не причина.

— Тож ви хочете, щоб я вийшов до них і сказав, що у нас нічого немає, й уособив собою некомпетентність сил поліції.

Мітч похитав головою, проте його усмішка говорила за нього.

— Ні, сержанте, я хочу, щоб ви вийшли до них і зробили свою роботу.

— Старший офіцер тут ви, — погодився Чендлер.

— Маєте рацію. І я наказую вам провести конференцію.

— І що я маю їм сказати? Що у нас немає жодних зачіпок; нехай пристебнуться, причаяться і чекають, поки Диявол з’явиться тут власною персоною?

— Не такими словами. — Мітч трохи помовчав. — Вам слід навчитися давати собі раду з розчаруваннями і невдачами, сержанте.

— Я вже навчився, — огризнувся Чендлер. Він більше ні міг стримуватися. Час розіграти його джокер. Якщо Мітч збирається спробувати втягнути його в це лайно, то їм обом доведеться забруднитися. — Увесь цей безлад почався лише через те, що Ґабрієль украв у вас ключі, коли ви накинулися на нього в кімнаті для допитів.

На Чендлерів подив, ця заява не позбавила Мітча незворушності. Схоже було, що він її чекав. Попри всі сподівання, Чендлер відчув, як мороз пішов поза шкірою. Він потрапив прямісінько в пастку.

Мітч позадкував від стола й виструнчився на повний зріст.

— Зараз не час розкидатися звинуваченнями, сержанте. Преса чудово впорається з цим самотужки. Ми мусимо згуртуватися. «Залишатися єдиним цілим», — сказав він, звертаючись до всіх присутніх за столом.

— Вам не здається, що починатися це має з боса? — поцікавився Чендлер.

— Йдеться про те, щоб виступити єдиним фронтом.

— За лідером, якому ми можемо довіряти.

Чендлер подивився на всіх, хто сидів за столом. Раніше він міг оцінити їхню відданість, однак напруга останніх днів засліпила його. Він не міг сказати, чи Таня, Джим і Нік продовжують достатньо вірити у нього як у лідера, щоб повірити його звинуваченням. А Лука взагалі був безнадійний.

— Ми зробили хибний крок. Зараз час надолужити, — оголосив інспектор, злегка скрипнувши зубами.

— І ваше завдання — очолити це надолуження, — озвався сержант. Мітч помовчав, а тоді відвів Чендлера вбік і сказав, стишивши голос:

— Мені не хочеться нагадувати вам про це, сержанте, але запам’ятайте: я пишу звіт про те, що сталося. Одного разу ви вже дали Ґабрієлю втекти, нескладно буде повірити, що це сталося знову.

Чендлер глибоко вдихнув.

— Коли ти став таким виродком? — сказавши це, чоловік збагнув, що Мітчелл завжди був виродком. Він завжди був самозакоханий, навіть у підлітковому віці. А значок полісмена лише випустив маніяка на волю. — Коли ти почав кидати всіх на амбразуру?

Ендрюс не розгнівався. Тоненька усмішка підказувала, що він, можливо, навіть сприйняв це як комплімент.

— Твоя кар’єра зайде в тупик, Чендлере, а надто коли просочаться подробиці про те, як ти — і твоя команда — маючи на руках убивцю, двічі дали йому втекти. Отже, якщо ти — і вони — хочете зберегти роботу, коли все закінчиться, я раджу