Читати книгу - "Казки для бабусі"

— Прийдуть до нас. Якщо не вимруть до того, поки винайдуть концентрацію простору.

Старший криво посміхнувся та вів далі:

— Фахівці з відділу лінгвістики пропонували опанувати їхню мову. Нібито можна із цими, з макросвіту, домовитися. Навіть іноді випрохати окрушину з їхнього столу. Спокійно, не ризикуючи. Узяти б хоч одного такого розумника у цей наш політ. Подивився б я на нього… Скажи, практиканте, коли вони почнуть вимирати, міг би ти порятувати їх? Підкинути їм інформацію щодо концентрації простору абощо? Бо розум недоторканний. Згідно із законом.

— Якщо накажуть…

— А якщо ні?

— У ліцеї думав, що так. Ми багато про це говорили. А ось побачив одного з них на власні очі — й тепер не знаю, не знаю…

Хмари угорі кудись поділися. Зірки засяяли яскраво-яскраво. Земля, невихолола за ніч, лагідно віддавала тепло. Літальний апарат заощаджував енергію. Він увійшов у струмінь висхідного повітря і тепер летів дедалі вище й вище. Дерева полишалися далеко внизу. А зірки були зовсім поряд. І пілотам здавалося часом, що шлях їхній проліг просто в небо, до цих мерехтливих вогнів. У висоту, недосяжну ні для них самих, ні для гірських орлів, ані для нас із вами.

— Пишете ви непогано. Скажу вам про це одразу, доки ми не занурилися в докладніший розгляд вашого рукопису. Де ж це він? На столі нема, у другій шухляді теж порожньо — а я ж пам'ятаю, саме туди його клав, папір такий, цупкий… Ага. Отож пишете ви впевнено і грамотно. Я не щодо помилок кажу, — стиль у вас цілком пристойний. Мова проста, а водночас образна, пружна. Можна говорити навіть про вашу манеру письма. Не манірність, завважте! Написане вами читається легко. Для письменника-початківця — вже багато. Отже, щодо того, як написано ваш твір, я претензій не маю. А проте, я не назвав би цю вашу прозову спробу вдалою. І ось чому. Адже ви пишете фантастику. Фантастику! Від слова «фантазія». Фантастика — це насамперед пошук оригінальної ідеї, нових сюжетних ходів. А коли фантазія неспроможна такий хід підказати, то початківець іноді вдається до невимовно заїждженого по наших земних дорогах сюжету, переносить його, скажімо, у космос, і намагається освіжити новим антуражем. Така спроба приречена на неуспіх, розумієте? Жодна вишуканість стилю не врятує її, як не врятувала вашу повість, вашу, — літературний консультант позирнув на титульну сторінку рукопису, — «Планету перебування».

Еге ж, хвацько написано. Але що дають читачеві ці вдало поєднані слова?

Молодик, який сидів край столу навпроти літературного консультанта, тільки-но розтулив рота, щоб пояснити, але літконсультант не дав йому й слова мовити.

— Ваш герой, — космічний мандрівець. Летить крізь галактики. Довго летить. Цілих двадцять сторінок. На двадцяти сторінках ви описуєте чужі світи. Чудовий, поетичний опис того, чого не буває. Пишете так, начебто ви самі там побували. Ні, це навіть цікаво, — не принизитися до «пыльных тропинок далеких планет», вигадати свій всесвіт, свої зірки, свою космічну тишу. Але яке сюжетне навантаження несе це ваше побутописання? Ніякого. Така собі ще одна космічна одіссея. І, до речі, незрозуміло куди летить ваш герой? Навіщо? А шукає він що?

— А може, він і сам цього не знає. — Молодик не вклав у цю фразу ні крихти іронії.

— Тож умотивуйте це! Напишіть так, аби читач не лише відчув чиюсь космічну самотність, а щоб йому було цікаво співчувати вашому герою! І коли вже беретеся описувати незвичайне, то намагайтеся показати не тільки зовнішність, її, як я зрозумів, у нашому земному понятті ваш мандрівець не має, але де ж його характер? Де його неземне мислення, неземна логіка, керуючись якою можна було б пояснити його вчинки? Але ж замість іти цим непростим шляхом, ви зводите своє творче завдання до переказу вульгарної естрадної пісеньки: «Марсіяни прилетіли, вкупі з нами пили-їли!».

На двадцять першій сторінці ваш герой робить зупинку на землі. Цей космічний гульвіса — згусток енергії? Щось безформне, як хмара диму?

— Так, щось схоже до цього. (Молодик уже зрозумів головне: друкувати його не будуть. Але він і далі уважно слухав).

— То навіщо ж ви увібгали в нього психологію пересічного двоногого та дворукого обивателя? Адже він починав мислити, почувати, рухатися по-нашому, а отже, бути своїм на достоту чужій для нього планеті, як ваш сусід на сходовій клітці. Ні, я розумію, що показати наш світ очима прибульця, коли ти сам не прибулець, нікому не вдавалося. Але ж навіщо так примітивно? Наша уява обмежена, зобразити щось цілком відмінне від людської природи ніхто не спроможний, але ж ви навіть і не намагаєтеся. Спростили свого мандрівця до звичної літературної схеми. Це можна було б виправдати якимсь особливим авторським задумом, скажімо, сатиричним. Але ж ніякого особливого задуму! Ваш прибулець узяв собі та й асимілювався на земний штиб — та й по всьому. Тому й повість ваша, відповідно опускається до рівня мильної опери. Далі йде історія кохання, написана вами такими соковитими фарбами. Ну, чи варто було вашому героєві летіти в таку далеч задля того, щоб стати учасником невибагливої мелодрами, яких нам ніколи не бракувало? Банально. А банальність вигадки в даному разі лише ускладнюється тим, що ви, як то кажуть, приятелюєте зі словом і так ретельно попрацювали над формою. Закурите? Прилетів, закохався — тільки й того. Крім жінок, виходить, на Землі більше нічого цікавого для іншопланетника нема. А ви вже були майже переконали читача, нібито до нас і справді прилетів космічний мандрівець, а не кепсько загримований під такого чоловік. Тепер вашому гостеві слід відлітати. Куди й навіщо? Оженили б його на тій дівасі, коли вона йому так подобається. Вона страждає. Він теж не може їй нічого пояснити. Це не просто зворушливо. Це дуже мило і навіть хвилююче, якщо висловлюватися мовою бульварних романів. Не ображайтеся. І не засмучуйтеся. Ага. Ви зазнали невдачі. Але ваше літературне майбутнє ще може принести вам успіх. Шукайте оригінальні ідеї. Намагайтеся описувати те, що бачите, —