Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга третя"

— Ох, друже Ріко, коби все те було так просто…

— А що тебе зупиняє?

— Преса, то гостра бритва… Накинуться, почнуть смакувати, й поповзуть чутки, сумніви, чи існує ще, чи діє система ОУН у краї… А чи не зашкодить це нашому рухові більше, ніж оті міжуособні чвари? Це вони ні про що не дбають, їм аби напхати доларами кишені, а про долю організації маю думати я, я один! Ач, що вчинили на Ляймі?! Перелякалися, що ОУН бандерівців прогримить на весь світ. Пронюхали, що за видавництвом «Смолоскип» криється акція возвеличення організації, й наче ті шуліки налетіли. Зруйнували друкарський цех, спалили вже видрукувані книжки… Повбивали ні в чому неповинних людей. Од кулі якогось невігласа загинув Карпо Кислицький… Один із вірних мені людей, старійшина нашого руху. Але ні, так я того не лишу! Вони підсовують мені фальшиві мандати?! Гаразд, я знаю, як з ними далі обійтися! Думають: обдурили Бандеру! А дзуськи!

— Оце заговорив справжній Бандера. Степане, у тебе в руках сила! За тобою еміграція, за тобою старі, перевірені кадри організації! То чи варто зважати на якогось там вискочня Лебедя?

— Не нагадуй мені про нього! — зірвався на крик Бандера. — Коби міг, розірвав би того іуду цими ось руками! Воно, слиняве, у вожді пнеться… Скоро він знатиме, хто такий Степан Бандера й яка в його руках сила…

На задньому сидінні змовкли. З Бандерою таке бувало часто. Викричиться й мовчить годинами. Фурман уже бачив, як задоволено потирає руки гер Лютценберг, слухаючи про ті чвари й розбрід у проводі націоналістів. Під такий настрій можна підкинути йому думку про те, що Бандеру прибрали опозиціонери з крила Лебедя. Коли вони вже посилають боївку на боївку, як те було у випадку з касою і ось тепер, з друкарнею, то чи довго їм самим вчепитись одне одному в горло, або наказати комусь із своїх попихачів підсипати отрути. Про міжусобні бойовища Бандери й Лебедя всім добре відомо. Варто лише пустити поголос, що вони дійшли краю й ухопилися за ножі. В це повірять. Тоді федеральна служба безпеки і постать Оберлендера залишаться в тіні. Це те, чого прагне Лютценберг. От прокляття, вже ні про що інше й думати не можу…

«Опель-адмірал» котив дорогою на південь. Давно позаду лишилося передмістя, промайнули черепичні дахи бюргерських фольварків. Дорога поволі підіймалася в гори. Після дощу асфальт виблискував, неначе плямиста спина велетенського вужа, що все вище й вище вповзав між скелясті, порослі лісом горби. Мовчанка тривала. Чоловий втягнув голову в плечі й важко про щось думав. Ріко теж сидів замислившись. Йому не йшло з голови, куди це вони їдуть? Куди везе його Бандера? Чому повів з ним таку відверту розмову про розкол? Може, згадав, як колись Ріко Ярий допоміг йому здертися на трон вождя всієї ОУН і сподівається, що й тепер старий кінь вивезе його нагору. Проте Лебедь не Мельник, та й він, Ріко, вже не той. Колись він був резидентом абверу в проводі й після смерті Коновальця підтримував Андрія Мельника, своєю рукою за допомогою сфабрикованого заповіту підсадив управителя маєтків графа Шептицького на трон націоналістичного проводу. Потім, коли вермахт покотився сталевим валом землями Польщі й до Кракова прибули звільнені з довічної каторги вбивці Перацького, коли Бандері й Лебедю вдалося справити на абверівське керівництво враження більш мобільних, аніж Мельник, провідників, він змінив об'єкт своєї прихильності. Але й тоді то була не лише його воля. Тоді він отримав від Канаріса наказ переорієнтуватись, і Мельник залишився сам, а Бандера очолив нову гілку проводу, що, з усього видно, всихав. Колись Бандера й Лебедь збунтувалися проти Мельнииа. Тепер Лебедь бунтує проти Бандери. Колись вони сперлися на плечі Ріко Ярого й довели, що здатні бути кориснішими для розвідки рейху, тепер Лебедь спирається на резидента Ейча та генерала Керка і намагається довести своїм шефам, що здатний краще за Бандеру організувати боротьбу проти совітів. Тоді вони обидва рвалися до калитки абверу, тепер — гризуться за місце біля корита Сі-ай-сі. Ні, сьогодні Ріко Ярий неспроможний, як колись, повернути колесо фортуни й примусити пролитися золотим дощем на голову Бандери американські субсидії. Сьогодні він і сам не проти мати їх, але в його руках нема того товару, за який американці платять золотом. Бандера все те має, а от, бач, нездатний упоратись. Лебедь виявляє себе спритнішим. Певне, помилився тоді Ріко Ярий, поставивши на Бандеру. Треба було ставити на Лебедя, то сьогодні мав би в його особі покровителя й, може, за його допомогою втерся б у довір'я якому-небудь босові, вторував би стежку до Керка. На Бандеру нема надії, він і сам шукає підтримки… Чи то вже старість підкотилася йому під загинки, що став шкутильгати, а чи з якої іншої причини втратив колишню хватку… Та, можливо, й далі воно котилося б накатаною стежкою, якби прем'єр-міністр Баварії не призначив Теодора Оберлендера статс-секретарем у справах біженців. Це призначення, здавалося, зняло з порядку денного ряд важливих для Бандери організаційних проблем і навіть певною мірою поліпшило фінансовий стан організації. Вже ніхто не згадував про видачу Бандери як військового злочинця, бо кожен з тих, хто стояв при владі й міг це зробити, розумів: на лаву підсудних разом із Бандерою сяде й Оберлендер.

Старий товариш і помічник по батальйону «Нахтігаль» допоміг із приміщенням для штаб-квартири, за його підтримки в таборах Ді Пі бандерівці захопили керівні пости. Все йшло ніби добре. Старі «солов'ї» жили в злагоді, поки не виник між ними зі своїми вимогами Гелен. Ріко Ярий знав, що з тим зубром жартувати небезпечно. Знав, що коли вже той щось надумав, то ніяка сила не вирве в нього жертви.

Про інтереси Гелена Ріко довідався від самого генерала, якому пробував запропонувати свої послуги як резидента з немалим досвідом. У розмові йому натякнули, що знають про його зв'язки з Бандерою, і, посилаючись на те, зажадали авансової акції — вплинути на впертого провідника українських наці, навернути його до співпраці з федеральною розвідслужбою. Йому не треба було пояснювати, що це значило