Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

— А ти можеш дати гарантію, — добивався свого Барн, — що твоя реакція по сполученню нейтронів не збільшить існуючу загрозу опромінення людства? Дай мені таку гарантію, батьку. Поклянися, якщо ти можеш!

За стіною було чути, як професор бігає по каюті, наче звір у клітці.

— Цей молодий Кальман, — сказав Вільсон, сердито покусуючи собі нігті і поблискуючи чорними очима, — полетить звідси під три чорти!

— Ти вимагаєш неможливого, — відповів Кальман синові. — Ти ж і сам це знаєш. Хто з учених може дати таку гарантію щодо своїх експериментів? Мабуть, ніхто. Закони природи надто складні і ще далеко не всі вивчені.

— Отже, ти все ж поділяєш мої сумніви? При звільненні таких величезних мас енергії може виникнути безмежна кількість непередбачених факторів. — Барн понизив голос, і Вільсону довелося прикласти вухо до самої стіни. — Як ти думаєш, тату, жителі островів потерплять від радіації?

— Я нічого не думаю, нічогісінько. Я тільки вважаю, що експеримент проходитиме так, як ми розрахували.

— А ти здійсниш свій експеримент, якщо я добровільно попрошуся на острів для проведення біологічних досліджень?

— Барн! — Кальман аж застогнав.

Син щось дуже тихо сказав батькові, чого Брекдорп і Вільсон не почули. Потім Барн вигукнув:

— Тубільці на островах вам потрібні для експерименту, як іншим ученим мавпи і щури. Та доля, на яку ви прирекли тубільців, буде і моєю.

Вільсон раптом відсахнувся од стіни, бо в сусідній каюті грюкнули двері.

— Дуже цікаво іноді прикласти вухо до стіни. Як ви гадаєте, Брекдорп? Чому ви мовчите, директоре? — Вільсон, здавалося, був у дуже веселому настрої. — Якщо молодий Кальман так хоче, то нехай поїде на острів. Будь ласка, я не заперечую. Нам зовсім не потрібно, щоб він тут бешкетував.

— А що як буде невдача? — після короткої мовчанки спитав директор атомного міста.

Вільсон запалив сигарету і відповів:

— Ви іноді ставите дитячі запитання, Брекдорп. Яка невдача? У нас невдачі не може бути й не буде. Чиста бомба Кальмана, може, й не чиста, але моя бомба, Брекдорп, справді чиста! Ходімо на палубу.

Брекдорп глянув на Вільсона і помітив в його очах глузливі іскорки.

Коли вони проходили по коридору, директор ПЕК розповів веселий анекдот. Але Брекдорпу було зовсім не смішно. Відчувши його настрій, Вільсон теж замовк і тільки кинув на товстуна зневажливий погляд.

Обидва директори піднялися на палубу. В цей час до «Ізабелли» саме підходили п'ять катерів. Вільсон дивився на них зовсім спокійно, а Брекдорп занепокоєно. Він квапливо підійшов до поручнів. Катери привели на буксирі більше десятка парусних човнів тубільців. Самих тубільців пересадили на катери і тримали під охороною військових моряків.

— Хто це? — спитав Брекдорп.

— Жителі острова, — відповів Вільсон, повільно пускаючи кільця диму, і кинув недокурок у море. — Ці люди пливли на своїх човнах до «Урагана». Мабуть, хотіли зблизька подивитися на чарівний вогонь. Біс його знає, звідки вони дізналися про експеримент. А може, тубільці просто хотіли таким чином висловити протест. Я наказав виловити їх. Операція пройшла, певно, не без труднощів. Морякам, очевидно, довелося втовкмачувати їм нашу мову фізичними методами. До закінчення випробування вони залишаться на борту «Ізабелли».

Тубільців силоміць витягли на борт. Вони опиралися й кричали. Матроси гнали їх вгору по трапу, підштовхуючи прикладами автоматів. Потім їх замкнули у великій каюті.

Брекдорп схопився за груди. Зойки тубільців роздирали тишу залитого сонячним сяйвом моря.

— Такі хвилювання мало корисні моєму серцю, — простогнав Атомний слон.

— Пусте! Візьміть тебе в руки, директоре. Дивіться на всю пригоду, як на цікавий кінофільм. Серце від цього не зупиниться. А втім, ми відхилилися од розмови про молодого Кальмана. На мою думку, буде зовсім непогано, коли він поїде на острів. Нехай побавиться там з коричневими жінками. Одразу ж після вибуху його привезуть сюди і візьмуть під спеціальний медичний нагляд. Дуже він не постраждає. Ми навіть матимемо живого свідка того, що масова смертність на острові сталася не з нашої вини.

— Але вчені на борту все бачитимуть… — зауважив Брекдорп, та Вільсон не дав йому висловити свої сумніви до кінця.

— Це люди наші. А громадськість цікавиться радіацією значно менше, ніж безробіттям. Автомеханіка, який працює на заводі Форда, передусім цікавить, чому зменшується його заробітна плата, чому він більше не може зводити кінці з кінцями. А щодо смертності, то хіба для нього не все одно, від чого вмирає людина: від радіації, старості чи безробіття — вмирати однаково треба.

Брекдорп замислено кивнув головою. Вільсону легко кепкувати. Він може не боятися ні радіації, ні безробіття. Його чекає тільки смерть від старості. А настане вона не скоро. Керівники ПЕК живуть довго, взяти хоч би Еверета… Атомний слон витер піт з лоба. Він зовсім не впевнений, що після вибуху могутня хвиля води не докотиться до «Ізабелли». Дію п'ятнадцяти мільйонів тонн тринітротолуолу, силу, яку має воднева бомба на «Урагані», не слід применшувати. А що як учені допустили помилку в розрахунках? Прокляття! Адже помилки трапляються частенько. Брекдорп відчув, що його починає морозити…

Політ журналіста Джона Стіпса «навколо світу» почався без будь-якої сенсації. Конвертоплан «Альбатрос», якого Норман Окленд негайно передав журналістові, поєднував у собі якості літака і вертольота. Джон Стіпс минулого року вже кілька разів літав на цій машині і добре знав її властивості. В день вильоту на аеродром прийшли кілька колег Стіпса. Журналіст багатослівно пояснив їм мету свого польоту, але так, щоб вони зрозуміли її Якнайменше.

— Я більше покладаюся, — сказав він, — на випадок і тому не розробив чіткого маршруту. Спершу я, мабуть, полечу на Гавайські острови, потім на Філіппіни. Та що вам розповідати, ви ж самі добре знаєте найважливіші пункти перельоту.

Журналісти задовольнилися таким поясненням, але вони знали, що справжню мету своєї подорожі Стіпс поки що приховує.

Літак був у