Читати книгу - "У череві дракона"

Стенограма промови кандидата філософських наук Ю. Жолудя в дискусійному клубі «Гаківниця»

Шановні колеги! Людина народжується не для того, щоб протягом життя повторювати завчені істини. Кожна особистість має в собі щось неповторне — треба лише вміти розкритися для інших отим своїм неповторним. І лише тоді, коли людині це вдалося, можна вважати, що вона не змарнувала власного життя. Але ж як часто перед нами виникають всілякі заборони! То є фактично заборони бути людиною. Бо якщо ви не дозволяєте мені сказати своє — те, заради чого я народився на світ, — ви прирікаєте мене на механічне існування, я відрізняюсь від інших механізмів лише зовнішнім виглядом. Та ще, можливо, способом розмноження. А проте і в цьому людина далеко не самобутня — вона розмножується так само, як усі інші істоти, що належать до класу ссавців.

Чим же саме людина відрізняється від комп’ютерів і тварин? Не вмінням запам’ятовувати й відтворювати прочитане — комп’ютери це роблять значно краще. Не біорепродуктивними можливостями — тварини відтворюють себе в дітях так само, як і ми. Їм також властиве почуття любові — серед тварин, скажімо, не вважається подвигом, якщо батьки йдуть на смерть, щоб врятувати життя дітей. Людина відрізняється і від комп’ютерів, і від тварин лише одним: умінням говорити й виготовляти щось нове, неповторне — таке, чого ніхто й ніколи не говорив, не виготовляв. Узагальнюючи, можна сказати: ми тільки тоді люди, коли несемо в собі здатність до творчості. І до шукання істини. Я певен, що об’єктивна істина існує…

Голос. Що ви розумієте під об’єктивною істиною?

Жолудь. Створення правильної моделі світу — тобто такої моделі, яка і в загальних закономірностях, і в деталях адекватна об’єктивній реальності. Так, об’єктивна істина існує і вже, на мою думку, не раз приходила на Землю, хоч кожного разу вдягалася в інші словесні шати. Якщо ми впізнаємо її під цими шатами, тоді нове фактично полягає в тому, щоб мати мужність повернутися до старого. То, може, й не варто шукати — досить того, що ми завчаємо відкрите іншими? Ні, тисячу разів ні! Бо тоді людям було б досить самої Біблії. Це на одному полюсі. А на другому — ленінської праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм». І те, й те можна закласти в комп’ютер, навіть у десятки комп’ютерів — ось вам об’єктивна істина. Але ж, походивши довкола розумної машини, де живе своїм променевим життям об’єктивна істина, людина неминуче почне мордуватися: «Якщо я все це завчу напам’ять, то не машина буде продовженням мого мозку, а мій мозок стане продовженням машинного. Навіщо ж тоді я, люди, людство?..»

І в той же час нам відомо: Всесвіт існує в єдиному примірнику — він не тиражується у відповідності з нашими уявленнями про нього. Отже, якщо хтось, колись, десь — сім тисяч років тому або тільки вчора — створив правильну модель світу, було б смертельним злочином відкидати її лише заради наших претензій на квазіновизну. Як же тоді бути? А дуже просто: не слід забороняти людині бути людиною. Цим я хочу сказати ось що: дозвольте мені самому прийти до висновку, що ця істина справді непогрішима і що вона не потребує жодних доповнень. Нехай я на цьому зверну собі в’язи, навіть розіб’юся на смерть…

Голос. Така можливість завжди існувала.

Жолудь. Так, справді. Це свідчить лише про те, що земна людина завжди була людиною — вона не дозволяла і не дозволить відібрати в себе право, без якого ми перетворюємось на біомеханізми: право на вільну думку і вільне слово. Хтось може сказати, що вічно ходити по колу (від пізнаного через непізнане знов до пізнаного) — це тільки гра в пізнання, котра не має жодного сенсу. А проте це далеко не так! Життя — взагалі справа не нова. Воно ж існує лише заради пізнання — іншого сенсу я не бачу.

Наведу приклад. Сьогодні ми чимраз більше й більше переконуємось, що античний світ у створенні моделі мегакосму досяг таких вершин, до яких ми поки що не піднялися.

Божко. Нонсенс! Звідки ви це викопали? Цим ви перекреслюєте всі наукові досягнення нашої цивілізації.

Жолудь. Ні, не перекреслюю. Я тільки вважаю, що наша цивілізація сформувалася на іншій основі — на глибинному зануренні у пізнання мікрокосму. Гойдання тисячолітнього маятника — від мегакосму до мікрокосму. Зараз маятник на якийсь мент застиг на місці, бо в мікрокосмі, можна сказати, ми себе вичерпали. Тепер маятник піде у зворотному напрямку: від мікрокосму до мегакосму. І на цьому шляху нас підстерігає безліч дивовиж: дедалі більше й більше ми будемо упевнюватись, що наші пращури у загальних рисах світ уявляли правильно.

Божко. Ви хочете сказати — з боженькою на чолі? Так я вас розумію?

Жолудь. Навіть не знаю, як вам на це відповісти, колего. У самому слові «Бог» люди в різні часи вбачали різне. Давайте умовимось ось про що: під час філософських дискусій слід послуговуватись філософськими категоріями. Бог — категорія релігійна, але ж не філософська. Через те й не знаю, про що ви мене питаєте. Якщо ви маєте на увазі Природу як Суб’єкт…

Божко. Ха! Яка ж це гносеологія? Відомо: марксизм заснований на гносеології, онтологічні проблеми йому не властиві. Чи, може, я помиляюся?

Жолудь. Тут ви сказали правду. Але ж це зовсім не означає, що критика марксизму на всі майбутні століття мусить бути під суворою забороною. Я такої заборони ніде не бачив. Не бачив також у класиків марксизму. Зате на кожному кроці бачу у їхніх інтерпретаторів. (Розгорнувши «Філософський словник»). Ось вам зразок: «Було б неправильно шукати „матерію як таку, якусь незмінну первинну субстанцію“».[3] Це не якась випадкова фраза — це керівна