Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Життєва оповідь твориться, додаючи кожен день по сторінці, та є життя, яке визначається долею заздалегідь. Воно – як коло, рівне зусібіч, і до нього нічого додати, але саме йому бути передвісником майбутнього, дарувати нове життя, сповнене нечуваною енергією, ширити мир та злагоду в серцях майбутніх поколінь, поєднуючи їх в одне ціле. Таких людей небагато, але вони назавжди в серцях і пам’яті народів, та й у цілому – людства. В наших серцях це наш предок і донька свого народу в одній особі – Анна Ярославна – королева французька» (Едуард Лощинський).
Генріх симпатизував Санлісу та його мешканцям, адже саме тут колись була запропонована корона Франції предку його, Гуґо Капету. Санліс був надійно захищеним містечком з п’ятьма високими фортечними баштами, що розташувався трохи обіч проїжджої дороги, у чудовому лісі. Колись там були римські володіння, і звідтоді збереглися руїни храмів та арена. Хоча від них там залишилися лише каміння та мармурові плити часів римлян, що щедро використовувались для будівництва нового королівського замку та монастирів.
У Санлісі з благословення королеви, на її пожертвування і навіть за її участі (вона поклала в підмурівок камінь, – як колись, будуючи храми та монастирі, робив її батько) був збудований жіночий монастир Святого Вінсента – саме на тім місці, де колись стояла стара капличка Святого Вінсента Сарагоського, що вже на той час розвалилася. Монастир був вельми чималою спорудою, яка зводилась більше десяти років, а перед його входом була встановлена статуя засновниці.
Коли у 1053 році в Анни народився син Філіпп, то на честь цієї події вона збудувала в Санлісі церкву святого Вінсента, а пізніше тут було створене однойменне абатство. Нині в ньому розташовується школа. А на порталі церкви і сьогодні вабить зір витончена й елегантна фігура жінки на повен зріст.
В одній руці вона тримає мініатюрну конструкцію собору, а в другій – лілію, символ королівської влади.
Коли в Санліс приїздять земляки Анни з далекого Києва, то в першу чергу підходять до її скульптури.
– Здрастуй, Анно, землячко наша чарівна! Відгукнися!..
Починаючи з 1076 року життя Анни Ярославни, як і її передчасна кончина, оповиті таємницею.
Повернувшись після смерті графа Валуа до королівського двору, Анна Ярославна ще брала деяку участь у справах короля – сина свого. Доказом цього є її підпис 1075 року на документі, яким Філіпп підтвердив грамоту, видану на користь монастиря Нотр-Дам. Але швидко становище її при королівському дворі змінилося. Вона перестала підписуватися, як було раніше, Regina (королева), а тільки Signum Annae matris Philippi Regis (підпис Анни, матері короля Філіппа). Виходить, що вона таки втратила свій статус королеви через її романтичний, але, як вважається, незаконний шлюб із графом Валуа. Звідтоді Філіпп представляв Анну лише як свою матір, але вже не королеву. Згаданий підпис за 1075 рік є останнім слідом Анни Ярославни в старовинних французьких актах, документах і хроніках тодішнього часу – можливо, саме тоді вона й покинула королівський двір свого сина?
Існує кілька версій про її подальшу долю. Згідно з однією, королева повернулася до Києва, де й доживала віку в монастирі. Але більшість дослідників вважає, що Анна Київська, як її називають у Франції, доживала свій вік і була похована таки десь у Франції. Правда, на її статуї в монастирі Святого Вінсента викарбувані слова, які стверджують: Анна повернулась на землю своїх предків. Але… навряд.
На той час її батька Ярослава Мудрого вже давно не було на світі. Анна, опинившись у Франції, спочатку втратила з ним зв’язок – причиною тому була відстань. А потім втратила і його самого – великого князя Київського не стане 20 лютого 1054 року (вона ще тоді житиме з Генріхом, якому, правда, через шість років випаде залишити цей світ). Вона й про смерть батька (адже дуже довго з Києва йшли вісті до Франції) дізнається чи не через рік. Він помер у своїй резиденції під Києвом, у Вишгороді. Добре, що був не самотнім, з ним був його улюблений син Всеволод, він і перевезе тіло батька з Вишгорода у Київ і разом з братами та онуками поховає його в мармуровому саркофазі в Софійському соборі. Той мармуровий саркофаг буде копією тих двох мармурових саркофагів, що в них (тільки в Десятинній церкві) раніше поховають великого князя Володимира і мачуху – Анну Романівну Візантійську, принцесу і царицю, а на Русі – велику княгиню Київську.
То що їй було шукати в країні, яку вона так давно покинула? Без батька рідний Київ уже почав їй здаватися далеким і навіть зчужілим.
Ярославу Мудрому (справді мудрому!) таки не поталанило з синами.
Старшого його сина, спадкоємця престолу Володимира, не стане у 1052 році. (Лише два роки протримається батько без свого улюбленця.) Старшим серед Ярославових синів став Ізяслав. Батько більше прихилявся до освіченого і врівноваженого Всеволода, але, остерігаючись братовбивчих воєн
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анна Київська – королева Франції», після закриття браузера.