Читати книгу - "Богиня і Консультант"

– Але нам, месіре, страшенно пощастило, що перший зустрічний хлопчик виявився придатним для глибокого навіювання.

– Пощастило? Я, брате, так не вважаю. Більшість людей піддається навіюванню. Особливо багато таких серед селян і челядників. Вони ж звикли підкорятися… Як би там не було, але люди Сіркуса поки що залишилися без начільного. Тепер вони не зможуть нас переслідувати.

– Якщо зранку не виберуть собі нового командира. Він може виявитися розумнішим і досвідченішим за цього жевжика.

– На це треба час, брате. Багато часу… Поки той новий здобуде авторитет серед воїнів, поки виробить план дій, поки домовиться з лантвійтами… Я думаю, що ми встигнемо відірватися від погоні.

– Але, месіре, чи встигнемо ми перехопити відьмачку? Вона вже недалеко від південних курганів.

– Встигнемо, брате, встигнемо, – запевнив Майстер. І в голосі його було стільки віри у власну непереможність, що Архіваріус схилив голову перед великим воїном.

А може, його голова нахилилася сама – від нестерпної втоми.

Двійя спокусила Реву на стоянці під Огур-курганом. Перед тим вона щось прошепотіла над сплячими Ранвіром і Харком. Рева зрозумів: ті будуть спати, навіть якщо уся турецька армада просурмить над ними тривогу. Про себе він подумав, що гріх перелюбства цього разу не буде аж надто страшним, адже відьмам, як відомо, опиратися можуть лише тверді монахи-схимники, що відмолюють по печерах і скитах гріхи роду людського.

Коли тіло козака і тіло малої планетниці нарешті розчепилися, на сході почала займатися жовтогаряча грань світанку. Боже Око грозило піднятися на небокрай і помітити грішні хвости нічних справ.

– Нащо мне в гріх увела? – запитав Рева.

– Він вже близько, я його відчуваю.

– Чорний?

– Так.

– Ти що, боялася померти незайманою?

– Я дала вам часточку Сили.

– А що я з нею робитиму?

– Це вона робитиме з вами.

– Що робитиме?

– Самі побачите.

– Не подобається мені все це, – раптом сказав Рева і відразу пошкодував, що сказав. Тепер доведеться пояснювати. А можна ж було просто поспати. Сон гріхи миє.

– Що вам не подобається?

– Нащо запитуєш? Ти ж вмієш пізнавати думки, лишко. От і пізнай.

– Ви стомилися?

– З чого б це?

– Тоді поясніть. Словами поясніть.

– Бачиш, лишко, у нас мудрі люди кажуть: «Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить».

– У нас теж таке кажуть. І що з того?

– Ваші відьми, я думаю, дарма так узяли гору над вашими чоловіками. Ой, дарма! То ж чоловік має все вирішувати, бо він є першосотвореним за образом і подобою Божою. А ваші хитрі відьми неправедно забрали владу собі, пішли проти Божої правди, через Біблію людям голошеної. От, скажімо, ти – така мала піндзюрка, а вже починаєш тут усіма керманити: «дала вам Силу», «самі побачите»…

– Так повелося з прадавніх часів, давніших за вашу Біблію. Бо Сила Землі передається не синам, але донькам. І тільки жінка може нести печатку за все. Чоловік того не може.

– Що за «печатка» така?

– Сила дає, Сила й відбирає. Коли Сила помагає зробити потрібне, вона не щезає, а лише меншає і ніби псується. Якщо її не повернути назад у землю, вона усім навколо почне шкодити. Жрець повертає Силу, проливаючи на землю свою кров або своє сім’я, а від жриці земля сама відбирає використане. Треба лише лягти на землю голою і закликати Велику Богиню. Жриця запечатує зло за все. Без неї рід жити не може, без неї рід роздиратиме незапечатане всезло.

– Темні ваші справи, богопротивні, – підсумував ці пояснення Рева. – Але ще одне хочу тебе запитати.

– Питайте.

– Один старий козак казав мені, що незайманки гостріше відчувають наближення смертельної небезпеки. Казав, що батько теперішнього султана турського мав незайманок-охоронок, що не відходили від нього ані вдень, ані вночі й рятували його при наближенні убивників. Якщо так, то нащо ти оце поробила? Так би могла попередити мене про Чорного, коли б той до нас підкрадався.

– Так, незайманки відчувають «вітер смерті», – погодилася Двійя. – Але вони не можуть відкривати брами до інших світів. Тепер, якщо Чорний таки нас дожене, я спробую відкрити браму до Світу Нави. Тоді ти побачиш не