read-books.club » Шкільні підручники » Мертві душі 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертві душі"

224
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мертві душі" автора Микола Гоголь. Жанр книги: Шкільні підручники / Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 85
Перейти на сторінку:
оборок більше не носять".

"Як не носять?"

"Замість них фестончики!"

"Ах, це негарно, фестончики!"

"Фестончики, все фестончики: пелеринка з фестончиків, на рукавах фестончики, еполетики з фе-стончиків, унизу фестончики, скрізь фестончики".

"Негарно, Софіє Іванівно, коли все фестончики".

"Гарно, Ганно Григорівно, до неймовірності; шиється на два рубчики: широкі пройми і зверху... Та ось, ось коли ви здивуєтесь, ось коли ви вже скажете, що... Ну, дивуйтесь: уявіть, ліфчики пішли ще довші, спереду ріжечком і передня кісточка зовсім виходить поза межі; спідниця вся збирається кругом, як бувало в старовину фіжми, навіть позаду трохи підкладають вати, щоб було справжня бельфам".

"Ну вже це просто: признаюсь!" сказала дама приємна у всіх відношеннях, зробивши рух головою з почуттям гідності.

"Справді, це вже дійсно признаюсь", відповіла просто приємна дама.

"Вже як ви собі хочете, я нізащо" не буду це наслідувати".

"Я сама теж... Справді, як подумаєш, до чого інколи доходить мода... ні на що не схоже! я випросила в сестри викройку навмисне для сміху; Меланья моя заходилася шити".

"Так у вас хіба є викройка?" скрикнула у всіх відношеннях приємна дама не без помітного сердечного зворушення.

"А то ж як, сестра привезла".

"Серденько, дайте її мені заради всього святого".

"Ах, я вже дала слово Парасковії Федорівні. Хіба після неї?"

"Дозвольте ж, дозвольте ж тільки розказати вам... серденько, Ганно Григорівно, дозвольте розказати! Це ж історія, розумієте: історія, сконапель істоар", казала гостя з виразом майже розпачу і зовсім благальним голосом.

"Хто ж носитиме після Парасковії Федорівни? Це вже занадто дивно буде з вашого боку, коли ви чужим дасте перевагу перед своїми".

"Та вона теж мені двоюрідна тітка".

"Вона вам тітка ще бозна-яка: з чоловікового боку... Ні, Софіє Іванівно, я й слухати не хочу, це виходить: ви мені хочете заподіяти таку образу... видно я вам набридла вже, видно ви хочете припинити зо мною всяке знайомство".

Бідолашна Софія Іванівна не знала зовсім, що їй робити. Вона почувала сама, між яких сильних вогнів себе поставила. От тобі й похвасталась! Вона б ладна була поколоти за це голками дурний язик свій.

"Ну що ж наш чарівник?" сказала тимчасом дама приємна у всіх відношеннях.

"Ах, боже мій! що ж це я так сиджу перед вами! оце добре! Ви ж не знаєте, Ганно Григорівно, з чим я приїхала до вас?"

Тут дух гості забило, слова як яструби готові були кинутися навздогін одне за одним, і тільки треба було до такої міри бути жорстокою, як була щира приятелька, щоб наважитися спинити її.

"Хоч як вихваляйте та звеличайте його", казала вона з жвавістю, більшою ніж звичайно: "а я скажу прямо, і йому в вічі скажу, що він негідна людина, негідна, негідна, негідна!"

"Та послухайте тільки, що я вам відкрию..."

"Розпустили чутки, що він гарний, а він зовсім не гарний, зовсім не гарний, і ніс у нього... найнеприємніший ніс".

"Дозвольте ж, дозвольте ж тільки розказати вам... серденько, Ганно Григорівно, дозвольте розказати! Це ж історія, розумієте: історія, сконапель істоар84", казала гостя з виразом майже розпачу і зовсім благальним голосом. Не завадить зауважити, що в розмову обох дам домішувалось дуже багато іноземних слів і цілком іноді довгі французькі фрази. Та хоч як сповнений автор побожності до тієї спасенної користі, що дає французька мова Росії, хоч як сповнений побожності до похвального звичаю нашого вищого товариства, що говорить нею у всі години дня, звісно, з глибокого почуття любові до вітчизни, але при всьому цьому ніяк не зважиться вставити фразу будь-якої чужої мови в цю російську свою поему. Отже, будемо продовжувати російською.

"Яка ж історія?"

"Ах, серце моє Ганно Григорівно, коли б могли ви тільки уявити той стан, в якому я перебувала, уявіть: приходить до мене сьогодні протопопша, отця Кирила дружина, і що б ви думали: наш смиренник, приїжджий наш, який, га?"

"Як, невже він і до протопопші залицявся?"

"Ах, Ганно Григорівно, хай би ще залицявся, це ще дарма; слухайте тільки, що розповіла протопопша: приїхала, каже, до неї поміщиця Коробочка, перелякана й бліда як смерть, і розказує, і як розказує, слухайте тільки: справжній роман: раптом глухої ночі, коли все вже спало в домі, лунає стукіт у ворота, страшенний, який тільки можна собі уявити; кричать: відчиніть, відчиніть, а то висадимо ворота!., як вам це подобається? Як вам після цього чарівник?"

"Та що Коробочка, хіба молода й гарна з себе?"

"Аж ніяк, стара баба".

"Ах, чудово! Так він біля старої заходився. Ну, хороший же після цього смак у наших дам, знайшли в кого закохатись".

"Та ні ж бо, Ганно Григорівно, зовсім не те, про що ви гадаєте. Уявіть собі тільки те, що з'являється озброєний з ніг до голови, на зразок Рінальда Рінальдіні85 і вимагає: продайте, каже, всі душі, які померли. Коробочка відповідає дуже резонно, каже, я не можу продати, бо вони мертві. Ні, каже, вони не мертві, це моє,

1 ... 59 60 61 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертві душі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертві душі"