Читати книгу - "Коли курява спаде"

На хвилі гніву я видав перший у своєму житті відносно важливий наказ — я наказав віднести вниз речі годувальниці й назавжди заборонив їй підніматися вище третього поверху замку. Я почув, як вона заплакала в нижньому дворі. Тоді я ще додав, щоб унизу для неї виділили окрему кімнату з усім необхідним кухонним приладдям і ніколи не доручали їй ніякої роботи, окрім приготування їжі для себе. Очевидно, цей мій наказ відповідав бажанням усіх. Якби я так не зробив, тоді б будь-хто з наших — батько, мати чи старший брат — могли б просто викинути її з нашого приміщення. Стара внизу сиділа без діла й цілими днями розповідала заклопотаним роботою домашнім рабам події з мого дитинства, а також пригоди, що трапились із нею під час прощі. Коли я дізнався про це, я видав додатковий до попереднього наказ, яким їй заборонялося розповідати події з дитинства панича, і дозволялося говорити тільки про прощу. Вона не могла не виконати цей наказ. Коли я побачив, що сивого волосся на її голові з кожним днем більшає, мені схотілося відмінити свій наказ, однак коли я побачив, що вона весь час плює на мою тінь, що падала в двір з висоти, я викинув з голови ці добродійні наміри.

Згодом, коли вона так постаріла, що навіть забула плювати на мою тінь, я теж більше не брав її до уваги. Про її смерть я дізнався тільки через рік після того, як вона сталася. Попри це люди казали, що родина Мерці належно обійшлася з годувальницею сина-дурника.

Я теж так думав.

Я так думав, дивлячись на зорі на небі в ясну погоду, і так думав, слухаючи негожої ночі рев річки, що несла свої води вдалечінь. Потім я більше не думав про неї, а спрямував свої думки на монаха нового напрямку Вангбо Єшея, не прийнятого туси. У нього був віслючок, якого він виміняв на мула, були декілька канонічних книжок, які він сам вважав надзвичайно цінними, і він жив у печері.

Коли напрямок вітру змінився, то на вербах на березі річки зазеленіли гілки й випустили пухнасті грудочки, а вітер почав розносити по всім усюдам білий пух. Так, усі чекали на весну й вона прийшла, причому прийшла набагато швидше, ніж зима.

Через маленьке й сіреньке макове насіння туси Мерці зробились об’єктом ненависті інших туси.

Хоча наші сусіди-туси один по одному зазнавали в нас невдачі, це не шкодило іншим туси також спробувати свою вдачу. Ближчі до нас туси казали нам так: якщо ми об'єднаємось, то разом станемо сильними і змусимо інших туси підкоритись нам, а тоді заволодіємо всією країною. На що туси Мерці їм відповідав, що він не має наміру панувати, а лише хоче заможно жити разом із своїми людьми. Туси з дальших місць казали інакше: наші землі розділені такими широкими просторами, що навіть якщо наша міць зросте, вам це не буде загрозою. Їм туси Мерці відповідав таким чином: «Немає річки, яку б велика людина не перейшла».

Коли прийшла весна, батько сказав:

— Більше вже ніхто не прийде.

Однак старший брат нагадав батькові:

— Є ще один туси, який до нас не навідався.

Туси Мерці почав рахувати на пальцях. Раніше, враховуючи й Мерці, було вісімнадцять[96] туси. Згодом китайський імператор знищив три родини. Однак боротьба між братами за чільне місце в родині іншого туси призвела до виділення двох нових родин. Крім того, в одного з туси не було нащадків, тож його землі поділили між собою на дві частини його дружина й управитель. Таким чином, враховуючи й родину Мерці, все одно залишалося вісімнадцять туси. Шістнадцять із них уже по черзі нас відвідали, не з’явився тільки туси Вангбо, який незадовго перед цим воював із нами.

— Він не приїде, бо зганьбить себе, — сказав батько.

— Він приїде, — відказав старший брат.

— Тоді він — не тибетець, якщо заради якоїсь дрібнички прийде до свого ворога. Усі ті туси, які тепер ненавидять нас, будуть його зневажати.

— О Небо, батьку, які ж у тебе застарілі думки!

— Що значить застарілі думки?

— Нічого не значить. Тільки він не обов'язково прийде до нас кланятись. Він може зробити це в інший спосіб.

— Я ж його переміг, невже він наважиться забирати щось у мене силою? — вигукнув батько. — Хіба він мало наляканий?

Однак насправді туси Мерці вже зрозумів, про що йому говорив син, і його охопив біль, майже розчарування, ніби він уже побачив, як дорогоцінне насіння розлітається на всі чотири сторони і на землях інших людей розкривається безліч червоних квіток.

Навіть я відчув