Читати книгу - "Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію"

для болотяних птахів? Треба летіти на схід, думаю я, щось там на сході так і вабить мене, хоча я, будучи птахом, і не можу висловити, проте у мене є почуття й інстинкти, і мені цього вистачає; отже, я перелітаю через Північне море й опиняюся над Данією, там я бачу оселедці і вугрів, що, загалом-то, не так уже й погано, та на додачу до них багато-багато ковбас (а це занадто жирно; ні, це не для мене); і от я лечу вже над Швецією, де є тефтелі і сухі хлібці, і «Янсонс фрестельсе»; ну, «фрестельсе» мені зрозуміло — це спокуса, а от хто такий Янсон? Може, це взагалі магазин або ресторан, та Бог із ним, з Янсоном, бо зараз запахло птахами, оскільки внизу перед очима з’явився предмет моїх мрій, я знав, що впораюся, мені було важко, летіти довелося далеко, але й нагорода велика, бо переді мною розкинулася Фінляндія, ось вона внизу, моя улюблена Фінляндія, рай болотних птахів, де роблять холодець, рибу, запечену у хлібі, і де панує тиша, а я, як будь-який болотяний птах, люблю холодець, і хліб, і рибу, і тишу, тому я приготувався до приземлення, і от Фінляндія красиво рухається мені назустріч, і ми лоскочемо одне одному животики, і дражнимося, і лащимося, наче закохані, і співаємо: «Ти мене кохаєш? Так, кохаю. Справді? Так, справді. Можна, я прийду до тебе? Так, приходь, будь ласка, гулі-гуленьки мої, гулі-гулі-ай-люлі!» І Фінляндія прийшла до мене як наречена, і я перед нею — щирий. Та скільки ж можна розкриватися? Цікаво, наскільки доцільна відкритість? Мені сниться. Що мені сниться? Що мені сниться? Що я — болотяний птах. А в Стокгольмі на конторці у Стріндберга лежить, як відомо, нерозкритий лист, і лист — це я, думаю я, і всіх хвилює, чому він лежить нерозпечатаний, та щойно його відкриють, того ж дня всі втратять до нього інтерес, і він стане нікому не потрібен, а лист — це я, і щойно я розкриюся, того ж дня перестану бути кому-небудь цікавим і потрібним, а ось і лотерейний білет лежить переді мною, як і раніше, заклеєний, лежить там, куди я його поклав кілька тижнів тому, і я хочу так і залишити його недоторканим, адже поки я не зішкрябаю заклейку, він залишиться привабливою можливістю, мрією, а чи багато мені доводилося мріяти, та може статися так, що одного чудового дня мені дуже знадобиться мрія, подумав я, тому я вже якось пересилю себе, щоб не розкрити білет, бо щойно я зішкрябаю заклейку, в ту ж мить він стане нікому не цікавий і не потрібний, а коли людям нічого не потрібно — все зупиняється. Тут я чую, як заходить Сестра. Їй видано свій ключ від квартири, вона сама відмикає двері, цілує Біма в лобик і запитує, як справи, а Бім відповідає їй, щоб вона не шуміла, бо мені треба зосередити думки на Фінляндії; хоча вона й говорить пошепки, я все-таки чую, як вона запитує Біма, що він читає; виявляється, він читає Біблію; Біблія стоїть у мене на полиці, як же без Біблії, це велика книга, повз неї не пройдеш, незалежно від того, віруючий ти чи невіруючий, це частина історії літератури, однак я не очікував, що Бім надумає вибрати саме цю книгу, а він вибрав, і я чую, як він каже Сестрі, що, схоже, стає християнином. Досить блазнювати, каже Сестра. А я й не блазнюю, каже Бім. Я починаю вірити в Ісуса з Назарету, він увійшов у моє серце, каже Бім, це сталося от зараз, поки він там писав про Фінляндію, а я тут читав Біблію, розповідає Бім, і раптом ррраз — Ісус увійшов у моє серце, тому справу вже зроблено. Треба ж! — подумав я. Не одне, так інше! Та тут Сестра більше не витримала і накинулася на мене з обвинуваченнями. То це ти дозволив хлопчикові читати Біблію? — питає вона. Я ж не знав, що там хлопчина читає, кажу я, я так захопився своїм текстом, я був болотяним птахом і літав над Європою; між іншим, це величезний континент, але що правда, то правда — я дійсно дозволив йому читати будь-яку книгу, яку він захоче; я ж думав, що він вибере якусь книжку про Другу світову війну чи, наприклад, он ту, про акул; бачиш, ось риба-молот, і китова акула, і всі інші акули; чомусь, як я тепер розумію, я подумав тоді саме про цю книгу, та я не підійшов подивитися, що він там вибрав, навіщо мені дивитися, адже в мене тоді були важливіші речі на думці, мені треба думати про Фінляндію, мені подавайте тільки Фінляндію, то звідки ж мені було знати, що він вибере Біблію? Сестра прямує в той куток, де я сиджу, і починає говорити зі мною тихим голосом. Ти зробив жахливу дурість, каже вона, Бім — дуже вразлива дитина і піддається впливу кожної книжки: про що читає — тим і стає; ось тепер він почувається християнином, і кінця цьому не видно; ну й облиш хлопця в спокої, нехай побуде християнином, якщо йому так хочеться, кажу я; зрештою, в нашій країні, здається, існує свобода віросповідання, до того ж, це колись мине у нього; але Сестра не вірить, вона в розпачі; витягувати Біма з середовища правих екстремістів мало якийсь сенс, каже вона, та якщо він тепер вдариться в християнство, то вона вже просто не знає, з якого боку тоді до нього підступитися, бо релігія — дуже химерна штука, не знаєш, за що вхопитися, і кінця цьому не видно, скаржиться Сестра, тут я з нею, загалом, згоден — мені теж не видно. Гей, послухайте-но, я тут щось не розумію. Ось це місце: «…нині прославився Син Людський, і Бог прославився в ньому».[18] Хто цей син людський? — питає Бім. — Мауглі, чи що?

Біжимо підтюпцем. Я і Сестра. Добіжимо підтюпцем до Фрогнер-парку, а вже там почнеться справжній біг. Ми кликали з собою Біма, та він вважав за краще залишитися вдома і читати, читати про незначні і великі події в житті Сина Людського. Ну, як у тебе просувається справа з Фінляндією? — питає Сестра. Взагалі-то — не дуже добре, кажу я, важка це країна й не дуже-то дозволяє просуватися, закрита якась і ніби німа, вона ні в чому не йде мені назустріч, кажу я, я вже й так і сяк намагався