read-books.club » Дитячі книги » Малий і Карлсон, що живе на даху 📚 - Українською

Читати книгу - "Малий і Карлсон, що живе на даху"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Малий і Карлсон, що живе на даху" автора Астрід Ліндгрен. Жанр книги: Дитячі книги / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 71
Перейти на сторінку:
й Рулле спробують тебе спіймати цієї ночі, — стурбовано докінчив Малий. — Ти розумієш, що це означає?

Карлсон облизав масні пальці і вдоволено замуркотів:

— Це означає, що ми матимемо веселий вечір. Гей-гей!

Карлсон — найкращий у світі досліджувач хропіння

Поволі настав вечір. Карлсона не було цілий день: він хотів, щоб хатній цап добре спочив після «дратурування» оладками.

Малий ходив з дядьком Юліусом до залізничного музею. Такі речі дядькові Юліусові подобалися, і Малому також. З музею вони вернулися додому і пообідали з панною Цап. Ніхто їм не заважав, Карлсон ніде не з’являвся. Та коли після обіду Малий пішов до своєї кімнати, то застав там Карлсона.

Щиро казати, Малий не дуже зрадів.

— Ох, який ти необережний! — дорікнув він. — Чого ти оце прийшов?

— Як можна питати такі дурниці? — сказав Карлсон. — Сам добре знаєш, що я прийшов ночувати.

Малий зітхнув. Цілий день він нишком тривожився і розмірковував, як урятувати Карлсона від Філле й Рулле. Ох, йому вже голова тріскала від думок! Може, зателефонувати в поліцію? Ні, бо довелося б пояснювати, чому Філле й Рулле хочуть украсти Карлсона, а цього ж не можна робити. Чи не попросити допомоги в дядька Юліуса? Теж ні, бо він негайно зателефонує в поліцію і знову ж таки доведеться пояснювати, чому Філле й Рулле хочуть украсти Карлсона. Отже, й це не годиться.

А Карлсон ані тривожився, ані міркував, та й тепер йому було байдуже. Він спокійнісінько стояв коло вікна й перевіряв, скільки виросла персикова кісточка. Зате Малий страх як хвилювався.

— Я просто не знаю, що нам робити, — сказав він.

— З Філле й Рулле? — запитав Карлсон. — А я знаю. Я ж бо казав, що є три способи: дратурувати, жартувати й виступати. І я думаю вдатися до всіх трьох.

Малому здавалося, що найкращий був би четвертий спосіб, а саме: щоб Карлсон якраз цієї ночі лишився вдома, в своїй хатці на даху, й лежав під укривалом тихенько, як миша.

Та Карлсон заявив, що чогось безглуздішого за це він зроду не чув.

А все ж Малий не хотів здаватися. Дядько Юліус купив йому торбинку карамельок, і він сподівався, що, може, Карлсон сквапиться на цукерки. Він якнайзвабливіше помахав торбинкою біля самого Карлсонового носа й хитро сказав:

— Я дам тобі цілу торбинку, як ти полетиш додому й ляжеш спати.

Але Карлсон відіпхнув його руку.

— Фе, який ти поганий, — сказав він. — Їж сам свої паршиві карамельки. Нащо вони мені здалися!

Він сердито надув губи, взяв стільчика й сів собі в найдальшому кутку.

— Я не граюся, як ти такий поганий, — сказав він. — Я не граюсь, і годі!

Малого охопив розпач. Нема гірше, як Карлсон не грається! Малий швиденько почав перепрошувати Карлсона, всіма способами задобрювати його, але дарма. Карлсон і далі сердився.

— Ну, я вже не знаю, що мені робити, — врешті заявив Малий.

— Зате я знаю, — відповів Карлсон. — Я ще не певний, але, може, я знов гратимуся, як дістану якусь дрібничку… Ну, врешті, я, мабуть, вдовольнився б цукерками.

Малий дав йому торбинку, і Карлсон знову почав гратися. І намірявся гратись цілу ніч.

— Гей-гей! — вигукнув він. — Ти собі не уявляєш, як я гратимуся!

А що Карлсонові конче заманулося ночувати, то Малий не мав іншої ради: мусив і сьогодні спати на канапі.

І він заходився стелити. Але Карлсон сказав, що не варто морочитись. Цієї ночі їм буде не до сну.

— Хоч я сподіваюся, що хатній цап і Юлій Любиказка от-от поснуть, щоб ми швидше взялися до роботи, — сказав Карлсон.

А дядько Юліус і справді рано ліг. Він почувався втомленим після тривожної вчорашньої ночі і цілоденного клопоту. Панні Цап теж треба було поспати після напруженого «дратурування» булочками й оладками. Невдовзі вона зникла в своїй кімнаті — себто в кімнаті Бетан, куди її на цей час примістила мама.

І дядько Юліус, і панна Цап прийшли віддати Малому на добраніч, але Карлсон заховався в шафу. Він сам вважав, що так буде найкраще.

Дядько Юліус позіхнув.

— Думаю, що Йон Блунд не забариться прийти, і під його червоною парасолькою нас усіх обійме сон, — сказав він.

«Авжеж, вас обійме», — подумав Малий, проте вголос сказав інше:

— На добраніч, дядьку Юліусе, хай вам солодко спиться! На добраніч, панно Цап.

— А ти теж лягай, — звеліла панна Цап.

І вони пішли.

Малий перебрався в піжаму. Так буде краще. На той випадок, якби панна Цап чи дядько Юліус прокинулися серед ночі й побачили його.

Малий і Карлсон сіли гуляти в голодну лисицю, чекаючи, поки дядько Юліус і панна Цап поснуть. Але Карлсон страх як шахрував, хотів весь час вигравати, а то, мовляв, він не буде гратися. Малий давав йому вигравати скільки завгодно, та коли нарешті все-таки випало, що Карлсон програв, він швиденько змішав карти в купу й заявив:

— Нам більше нема коли гуляти, треба братися до роботи.

Тим часом дядько Юліус і панна Цап уже поснули, без допомоги Йона Блунда та його парасольки. Карлсон якусь хвилю розважався тим, що бігав від одних дверей до других і порівнював, хто як хропе.

— Відгадай, хто найкращий у світі досліджувач хропіння? — весело сказав він, тоді показав Малому, як дядько Юліус і панна Цап хропуть: «гар-р-р-пі-пі-пі!» — так хропе Юлій Любиказка, а в хатнього цапа виходить: «гар-р-р-аш, гар-р-р-аш!»

Потім Карлсон згадав про щось інше. В нього ще лишилося багато карамельок, хоч він однією пригостив Малого та сам з’їв із десяток, і треба було сховати десь торбинку. Він хотів мати вільні руки, беручись до роботи. Але ж де знайти абсолютно безпечне місце?

— Бо ж прийдуть злодії, розумієш? — пояснив він Малому. — У вас дома нема сейфа?

Малий відповів, що якби був сейф, то найперше він заховав би туди Карлсона, та, на жаль, сейфа нема.

Карлсон на хвильку замислився.

— Я залишу торбинку в Юлія Любиказки, — заявив він. — Бо як злодії прийдуть та почують «гар-р-р-пі-пі-пі», то подумають, що це тигр, і не зважаться зайти.

Він тихенько відчинив двері до спальні, і «гар-р-р-пі-пі-пі» стало гучніше. Карлсон вдоволено захихотів і зник з торбинкою. А Малий лишився його чекати.

За хвилю Карлсон повернувся. Без торбинки. Але з дядьковими Юліусовими зубами в руці.

— Ну, Карлсоне! — здивувався Малий. — Навіщо ти їх узяв?

— А ти гадаєш, що я лишив би свої карамельки в того, хто має зуби? — сказав Карлсон. — От уяви, що Юлій Любиказка прокинеться вночі й побачить торбинку! І як матиме під рукою зуби, то один по одному схрумає

1 ... 59 60 61 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малий і Карлсон, що живе на даху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малий і Карлсон, що живе на даху"