Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"

«В борг не наливаю.»

Я поклав перед ним кілька монет.

«Налий мені «Істсайду.»

Він повернувся з пляшкою.

«Де тут можна підчепити дівчину?» запитав я.

Він взяв монети.

«Я нічого не знаю,» відповів він і пішов до книги обліку.

Тієї ночі я залишився до самого закриття бару. Ніхто не чіпав мене. Кілька блондинок пішло з філіпінцями. Чоловіки там були тихими п’яницями. Вони просто сиділи невеличкими групками, схиливши голови і тихо розмовляли, час від часу сміючись. Мені вони сподобались. Коли бар вже зачинявся і я збирався йти, бармен сказав, «Дякую.» Такого ніколи не зустрінеш в американських барах. Принаймні, мені не доводилось.

Мені подобалось моє нове становище. Все, що мені було потрібно – це гроші.

Я вирішив не кидати коледжу. Завдяки йому мені було куди податися вдень. Мого друга Бекера виключили. Мене більше ніхто не цікавив, окрім, хіба що, викладача антропології, відомого комуніста. Він не запарювався антропологією. Це був великий чолов’яга, дуже простий і приємний.

«А зараз я розповім вам, як правильно готувати стейк,» оголошував він аудиторії, «спершу треба розжарити сковорідку, випити чарку віскі, потім насипати туди солі. Потім кладете стейк і смажите його, але не довго. Потім перевертаєте, смажите ще, потім випиваєте ще віскі, виймаєте стейк і негайно їсте.»

Якось я лежав розтягнувшись на газоні кампусу і він підійшов і розтягнувся поруч зі мною.

«Чінаскі, ти ж не віриш у ту нацистську маячню, що сам несеш, чи не так?»

«Я цього не казав. А ви вірите у своє лайно?»

«Ну звісно ж.»

«В такому разі, успіхів вам.»

«Чінаскі, та ти просто сраний вінершніцель.»

Він підвівся, обтрусив траву з листям і пішов геть…

Я встиг прожити на Тепмл стірт кілька днів, коли Джимі Хетчер знайшов мене. Він постукав у двері, я відчинив і побачив його з іще двома хлопцями з авіазаводу – Делмором та Фастшузом[26].

«Чому його називають ‘Фастшуз’?»

«Позич йому грошей і дізнаєшся.»

«Давайте, заходьте… Як, заради всього святого, ти знайшов мене?»

«Твої родичі найняли детектива.»

«Чорт, а вони знають як прогнати радість з життя.»

«А може вони хвилюються?»

«Якщо це дійно так, то хай просто надішлють грошей.»

«Вони кажуть, що ти їх проп’єш.»

«Ну то нехай продовжують хвилюватись…»

Вони увійшли й сіли на підлозі навколо ліжка. У них була пляшка віскі й паперові стакани. Джимі розлив випивку.

«Непогано ти влаштувався.»

«Та тут просто чудово. Щоразу як виглядую з вікна, бачу Сіті-хол[27].»

Фастшуз фістав з кишені колоду карт. Він сидів на килимку. Він поглянув на мене.

«Граєш?»

«Щодня. А в тебе мічена колода?»

«Агов, ти, сучий сину!»

«Ану закрий рота, бо повішу твій скальп над каміном.»

«Послухай, друже, ці карти не мічені!»

«Я граю тільки в покер і очко. Який ліміт?»

«Два бакси.»

«Що ж, поїхали.»

Я вніс заставу й замовив звичайний покер. Мені не подобалась гра з джокерами, для цього потрібно бути дуже везучим. По четвертаку в банк. Як і домовлялись, Джимі роздавав наступне коло.

«Як ти це робиш, Хенку?»

«Я пишу курсові для інших.»

«Неймовірно.»

«Атож…»

«Агов, хлопці,» кинув Джимі, «а я ж казав, що цей хлопець геній.»

«Ага,» відповів Делмор. Він сидів праворуч від мене. Він відкрився.

«Четвертак,» сказав він.

Ми також поставили.

«Три карти,» сказав Делмор.

«Одну,» мовив Фастшуз.

«Пропускаю,» кинув я.

«Ще четвертак,» сказав Делмор.

Ми залишались у грі, потім я сказав, «Піднімаю до двох баксів.»

Делмор та Джимі скинули. Фастшуз поглянув на мене. «А що ще ти бачиш, окрім Сіті-холу, коли визираєш із вікна?»

«Ти не відволікайся, а грай. Я тут не для того, аби тріпатися про гімнастику чи краєвиди.»

«Добре,» сказав він, «тоді я пас.»

Я згріб гроші й зібрав їхні карти, так і не відкривши свої.

«А що було в тебе?» запитав Фастшуз.

«Плати, щоб побачити, або ж плач до скону,» сказав я, кладучи свої карти до колоди й перемішуючи їх, тасуючи колоду й почуваючись, ніби Гейбл під час землетрусу в Сан-Франциско.[28]

Колода переходила із рук в руки, та вдача не покидала мене. На авіазаводі був день зарплаптні. Ніколи не приносьте купу грошей в домівку бідняка. Все, що він може втратити – це той дріб’язок, що має. А з іншого боку, він може виграти у вас геть усе, що ви принесли. Головне правило стосовно грошей і бідняка – це не давати їм зійтись занадто близько.

Якимось чином я відчув, що ця ніч моя. Делмор скоро скинувся й пішов додому.

«Хлопці,» сказав я, «у мене є ідея. Щось карти повільно йдуть. Давайте зіграємо в орел-решку, десять баксів з носа. Щасливчик забирає все.»

«ОК,» сказав Джимі.

«ОК,» сказав Фастшуз.

Віскі закінчилось. Ми дістали пляшку мого дешевого вина.

«Ну що ж,» сказав я, «підкидуємо монети! Потім ловимо на долоню. А коли я скажу ‘відкриваємось!’, перевіримо результати.»

Ми підкинули монети і спіймали їх.

«Відкриваємось!»  сказав я.

Я був щасливчиком. Двадцять баксів просто так.

Я запхапв гроші до кишені

«Кидаємо!»  сказав я. Ми кинули.

«Відкриваємось!»  сказав я.

Я знову виграв.

«Кидаємо!»  сказав я.

«Відкриваємось!»  сказав я.

Виграв Фастшуз.

Наступний хід був за мною.

Потім пощастило Джимі.

Я відігрався у настпуних двох.

«Чекайте,» сказав я, «треба відлити!»

Я підійшов до умивальника й відлив. Ми прикінчили пляшку вина. Я відчинив двері шафи. «У мене тут є ще трохи,» сказав я їм.

Я дістав більшість купюр з кишені й кинув до шафи. Я вийшов, відкрив пляшку й назлив усім.

«От лайно,» вилаявся Фастшуз, заглянувши до гаманця, «я протринькав майже все.»

«І я,» сказав Джимі.

«Хто ж забрав усі гроші?» запитав я.

Вони не вміли пити. Не варто було змішувати вино з віскі. Вони вже погойдувалися.

Фастшуз похитнувся й упав на комод, скинувши поплільничку на підлогу. Вона розкололася на дві половини.

«Ану підніми,» гримнув я.

«Не підніматиму я твого лайна,» відповів він.

«Я сказав підніми!»

«Не буду.»

Джимі підняв розбиту попільничку.

«Так, хлопці, ану забирайтеся звідси,» сказав я.

«Ти не змусиш мене піти,» сказав Фастшуз.

«Ну що ж,» відповів я, «тоді спробуй ще раз відкрити свій рот і сказати бодай одне слово і не зможеш витягнути голову зі сраки!»

«Ходімо, Фастшузе,» сказав Джимі.

Я відчинив двері й вони вийшли непевною ходою. Я послідував за ними по коридору до самих сходів. Там ми зупинилися.

«Хенку,» сказав