Читати книгу - "Знедолені"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тенардьє підійшов і мовчки вкинув гроші собі в кишеню.
Хазяйка німувала, кусаючи губи від люті.
Тим часом Козетта тремтіла зі страху. Вона зважилася запитати:
— Пані, це правда? Мені можна ґратися?
— Грайся! — сказала Тенардьє жорстким голосом.
— Дякую, пані, — відповіла Козетта.
І тимчасом як уста зверталися до хазяйки, вся її маленька душа дякувала незнайомцеві.
Корчмар знову сів пити. Жінка прошепотіла йому на вухо:
— Хто він може бути, той жовтий чоловік?
— Мені доводилося бачити мільйонерів, які носили такі рединготи, — поблажливо відповів Тенардьє.
Козетта відклала плетіння, одначе не покинула свого місця — вона завжди намагалася ворушитись якомога менше — й дістала з коробки, що стояла біля неї, якісь старі клапті та свинцеву шабельку.
Епоніна й Азельма не звертали жодної уваги на те, що відбувалося довкола. Вони щойно завершили дуже важливе діло: зловили кошеня. Покинувши ляльку, Епоніна, старша з двох сестер, заходилася сповивати кошеня в червоні та сині клаптики, хоч воно нявкало та випручувалось. Роблячи цю непросту справу, дівчинка белькотіла своїм милим дитячим голоском, звертаючись до сестри:
— Глянь, сестричко, ця лялька краща, ніж ота, що ми гралися. Вона ворушиться, нявкає, вона тепла. Нумо ґратися з нею! Це буде моя доня. Я буду дамою. Я прийду до тебе, й ти подивишся на мою доню. Потім ти побачиш, що в неї вуса, і дуже здивуєшся. А тоді побачиш, що в неї вуха та хвіст, і ще більше здивуєшся. Ти скажеш мені: «О Боже!» А я тобі відповім: «Так, пані, це моя доня. Тепер усі дівчатка такі».
Азельма в захваті слухала Епоніну.
Тим часом пияки завели непристойної пісні, від якої самі реготали, аж стеля двигтіла. Тенардьє заохочував їх і співав та реготав разом із ними.
Як ото пташки мостять гнізда з усього, так і малі дівчатка роблять собі ляльку з чого завгодно. Поки Епоніна та Азельма сповивали кошеня, Козетта сповивала свою шабельку. Потім узяла її на руки й, тихенько наспівуючи, стала заколисувати.
Для малої дівчинки не мати власної ляльки — таке саме нещастя, як бездітність для дорослої жінки.
Отож Козетта зробила собі ляльку з шабельки.
Пані Тенардьє підійшла до «жовтого» постояльця. «Мій чоловік має слушність» — подумала вона. — Можливо, переді мною банкір Лаффіт. Серед багатих чимало зустрічається диваків!»
— Ласкавий пане… — почала вона, спершись ліктями на стіл.
На слово «пане» незнайомець обернувся. Досі корчмарка казала йому тільки «чоловіче добрий» або «приятелю».
— Бачте, ласкавий пане, — провадила Тенардьє з тією солодкавою чемністю, яка здавалася ще огиднішою, ніж її брутальність, — якщо ви такий великодушний, то я зовсім не проти, нехай дитина пограється, але це добре тільки один раз. У неї нікого нема, і їй слід працювати.
— То це не ваша дівчинка? — спитав незнайомець.
— Звичайно, ні, пане! Це вбоге дитя, яке ми прихистили з милосердя. У неї, знаєте, не всі дома. Ми дбаємо про неї, хоч люди ми небагаті. Її мати, либонь, померла — ось уже півроку вона не відповідає на наші листи.
— А! — сказав подорожній і знову поринув у задуму.
— То була добра штучка, її мати, — додала корчмарка. — Вона покинула свою дитину.
Протягом цієї розмови Козетта не зводила з хазяйки погляду — певне, інстинкт підказував їй, що говорять про неї. Вона навіть розчула кілька окремих слів. Сидячи під столом, дівчинка стала гойдати сповиту в ганчір’я шабельку і тихо наспівувати: «Моя мати померла! Моя мати померла! Моя мати померла!»
Чоловік у жовтому рединготі нарешті піддався на умовляння й погодився повечеряти.
— Що бажаєте, ласкавий пане?
— Хліба й сиру, — сказав «мільйонер».
«Ні, це таки жебрак», — подумала Тенардьє.
П’яні й далі горлали своєї пісні, а дівчинка під столом наспівувала своєї.
Раптом Козетта замовкла. Вона саме обернулась і побачила ляльку дочок Тенардьє, яку ті покинули, коли почали ґратися з кошеням. Лялька лежала за кілька кроків від кухонного столу.
Дівчинка поклала свою сповиту шабельку, яка вдовольняла її тільки наполовину, і сторожко розглянулась навкруги. Пані Тенардьє шепотілася зі своїм чоловіком і рахувала дрібні гроші, Поніна й Зельма гралися з кошеням, подорожні їли, пили або співали; ніхто не дивився на неї. Козетта не стала гаяти й хвилини. Рачкуючи, вона вибралася з-під столу, ще раз переконалася, що за нею не стежать, а тоді шмигнула до ляльки і схопила її. Через мить вона була вже на своєму місці й сиділа нерухома, тримаючи на руках ляльку і повернувшись так, щоб на неї падала тінь. Ґратися зі справжньою лялькою було для неї надто великою втіхою, і дитина просто очманіла від щастя.
Ніхто не звертав на неї уваги, крім чоловіка в жовтому рединготі, який повільно їв свою вбогу вечерю.
Близько чверті години тривало Козеттине щастя.
Але хоч як стереглася дівчинка, вона не помітила, що одна ляльчина нога вистромилася з тіні, й полум’я яскраво освітлювало її. Ця блискуча рожева нога несподівано впала у вічі Азельмі.
— Глянь, сестричко! — сказала вона Епоніні.
Дівчатка завмерли, приголомшені. Козетта осмілилася взяти їхню ляльку!
Не випускаючи з рук кошеняти, Епоніна підвелася, підійшла до матері й смикнула її за спідницю.
— Відчепися! — сказала Тенардьє. — Чого тобі треба?
— Мамо, глянь! — мовила Епоніна.
І показала пальцем на Козетту.
А Козетта, мліючи від щастя, більш нічого навколо себе не чула й не бачила.
Обличчя корчмарки прибрало змішаного виразу люті й ображеної гордості. Козетта зазіхнула на ляльку її «панночок»!
— Козетто! — крикнула вона хрипким від обурення голосом.
Козетта затремтіла, немов під нею затрусилася земля. Вона обернулась.
— Козетто! — повторила хазяйка.
З якимсь побожним захватом і водночас гірким розпачем Козетта обережно поклала ляльку на підлогу. Потім, не відводячи від неї погляду, з’єднала пальці й — страшно було бачити це в дитини такого віку — заломила руки. А тоді сталося те, чого досі не могло спричинити жодне з переживань сьогоднішнього дня: ні страх у темному лісі, ні важке відро, ні загублена монета, ні погроза нагайкою, ні лайка тітки Тенардьє — Козетта заплакала. Вона захлиналася риданнями.
Тим часом подорожній підвівся з-за столу.
— Що сталося? — спитав він у корчмарки.
— Ви хіба не бачите? — відповіла та, показуючи пальцем на доказ злочину, який лежав біля ніг Козетти.
— Ну то й що? — спитав подорожній.
— Ця жебрачка посміла доторкнутися до ляльки моїх дітей!
— Стільки галасу даремно! — кинув незнайомець. — Ну й що такого, як вона погралася з лялькою?
— Вона торкнулася її своїми брудними руками! — провадила хазяйка. — Своїми бридкими руками!
Тут Козетта заридала ще голосніше.
— Ти замовкнеш? — гримнула Тенардьє.
Чоловік
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знедолені», після закриття браузера.