Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Вона подумала про імейл, відправлений Крістоферу Свейну. Відповіді поки що не було.

— Кілька родичів та друзів.

— Хто з Буркеттів там був? — спитав Едді.

— Ендрю, Джо та Керолайн.

Він потер підборіддя.

— Двоє з них мертві.

— Так.

— Отже, лишається…

— Керолайн тоді була малою. Що вона могла зробити? — Майя вдивлялася за його спину. Лілі мала сонний вигляд. — Година вже пізня, Едді.

— Так, гаразд.

— І я маю внести тебе до списку в садочку Лілі, — сказала вона. — Тобі не дозволять забрати її знову, якщо ми не зробимо цього особисто.

— Так, та міс Кітті мені сказала. Треба прийти разом, узяти документи й таке інше.

— Може, зайдемо туди завтра, якщо в тебе буде можливість?

Едді подивився на Лілі, яка сонно бавилась у ладки з Алексою.

— Має бути.

— Дякую, Едді.

Усі троє — Едді, Алекса й Деніел — провели Майю з Лілі до авто. Дівчинка знову намагалася протестувати проти від’їзду, але була надто втомлена для гідної істерики дворічної дитини. Поки Майя пристебнула її крісло до сидіння, її очі вже заплющилися.

Дорогою додому Майя спробувала викинути з голови мерців, але це було легше сказати, аніж зробити. Едді мав рацію. Те, що відбувалося зараз, було безпосередньо пов’язано з подіями на тій яхті сімнадцять років тому. Звісно, це безглуздя, але вже як є.

Їй знову хотілося простоти леза Оккама, але тут більше до нагоди філософія сера Артура Конан Дойля, озвучена вустами його творіння, Шерлока Голмса: «Якщо відкинути все неможливе, те, що залишиться, і буде правдою — байдуже, наскільки неймовірним воно здається».

Кажуть, що поховати минуле неможливо. Мабуть, так воно і є, але малося на увазі, що травма пульсує, відлунює і якось таки залишається живою. Це не надто відрізнялося від того, що й досі переживала Майя. Травма від того випадку з гелікоптером пульсувала, відлунювала й лишалася живою, навіть якщо тільки всередині неї.

Треба повернутися назад. З якої травми все це почалося?

Хтось сказав би, що з ночі на яхті, але початок був не там.

Тоді де?

Повернися назад, якомога далі. Саме там, переважно, знаходиться відповідь. І в цьому разі Майя могла простежити її до кампусу Академії Франкліна Біддла, до смерті Тео Мора.

Коли Майя повернулася, будинок здався їй на диво самотнім. Зазвичай вона прагнула до усамітнення, але не сьогодні. Лілі куняла, поки мати купала й перевдягала її, ближче до сну, аніж до пробудження. Майя потай сподівалася, що Лілі зараз прокинеться, що вони проведуть час разом, але цього не сталося. Очі Лілі вперто заплющувалися. Майя віднесла її до ліжечка й уклала.

— Може, казку, сонечку?

Майя чула у своєму голосі потребу, але Лілі не поворухнулася.

Жінка постояла над ліжечком, дивлячись на дочку. На якусь мить вона відчула себе навдивовижу нормальною. Їй хотілося лишитися тут, у цій кімнаті, з дитиною. І зараз Майя не могла сказати, чи це бажання йде від хороброго охоронця всередині неї чи від матусі, яка боялася залишатися сама. Чи це мало якесь значення? Вона взяла стілець і сіла біля комоду біля дверей. Довго дивилася на Лілі. Різні емоції піднімалися і розбивалися, наче хвилі на пляжі. Майя не зупиняла їх, не аналізувала. Вона дозволяла їм прокочуватися, щонайменше пірнаючи в них.

Вона відчувала дивний спокій.

Причин спати не було. Якщо вона ляже, звуки знову оживуть, Майя це знала. Нехай вони помовчать довше. Просто сидіти й дивитись на Лілі — чи це не буде кращим відпочинком, ніж це кошмарне колесо жахіть у її голові?

Майя не була впевнена в тому, скільки часу минуло. Може, година. Може, дві. Їй дуже не хотілося йти з кімнати, навіть на мить, але потрібно взяти записник та ручку. Вона швидко вхопила їх, з раптовим страхом випустити дочку з поля зору навіть на кілька хвилин. Коли вона повернулася до кімнати Лілі, сіла на те ж місце біля дверей і почала писати листи. Дивно було відчувати ручку в руках. Вона тепер рідко писала.

А хто писав? Зазвичай свої послання друкують на лептопі й натискають кнопку «надіслати»…

Але не сьогодні. Не для цього.

Вона вже закінчувала, коли завібрував її мобільний. Вона глянула на екран і мерщій відповіла, побачивши, що це сестра Джо, Керолайн.

— Керолайн?

Голос на іншому кінці звучав дуже тихо.

— Я бачила його, Майє.

Кров захолола в Майїних судинах.

— Він повернувся. Не знаю як. Він сказав, що скоро побачиться з тобою.

— Керолайн, де ти?

— Не можу тобі сказати. Не кажи нікому, що я дзвонила. Прошу.

— Керолайн…

Дзвінок обірвався. Майя передзвонила, потрапила на голосову пошту. Повідомлення не лишила.

«Дихай глибоко. Вдих, видих. Напруження, розслаблення…»

Вона не панікуватиме. Так просто не можна. Відкинулася на спинку стільця, спробувала раціонально розібрати дзвінок, і, можливо, уперше за дуже довгий час усе почало прояснюватися.

Але ясно було недовго.

Майя почула, як до будинку під’їхала машина.

Згадала голос Керолайн: «Він сказав, що скоро побачиться з тобою…»

Поспішила до вікна, сподіваючись побачити…

Що саме?

До будинку під’їхали два авто, зупинилися. З поліцейської машини без відзнак вийшов Роджер Кірс. Кучерявий вибрався з поліцейської патрульної машини округу Ессекс.

Майя відвернулася від вікна. Ще раз поглянула на дочку перед тим, як зійти вниз. Утома почала застилати їй очі, але вона з цим боролася. Кінець уже вимальовувався. Він міг бути на відстані, але нарешті його було видно.

Майя не хотіла, щоби дзвонили й будили Лілі, тож відчинила двері, коли вони підійшли.

— Що таке? — спитала вона нетерплячіше, ніж збиралася.

— Ми дещо знайшли, — відповів Кірс.

— Що?

— Вам доведеться поїхати з нами.

Розділ 28

Міс Кітті примудрилася зберегти свою яскраву посмішку, хоча й упізнала поліцейську машину з першого візиту Майї. Не встигла Майя промовити хоч слово, міс Кітті звела руку.

— Не треба пояснювати.

— Дякую.

Лілі пішла до міс Кітті без жодних застережень, це вже стало її звичкою. Міс Кітті відчинила двері до сонячно-жовтої кімнати. Щасливий сміх, здавалося, повністю захопив дівчинку. Лілі зникла в кімнаті, навіть не обернувшись до матері.

— Чудова дівчинка, — сказала міс Кітті.

— Дякую вам.

Майя лишила машину біля «Зростання» й сіла до авто Кірса. Він спробував почати розмову, поки вони їхали, однак вона її не підтримала. До Ньюарка вони їхали в тиші. За півгодини Майю влаштували в кімнаті для допитів у поліцейському відділку округу. Камера на маленькому