Читати книгу - "Жінка у вікні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Його вираз обличчя теплішає.
— Я вас розумію, — вже м’якше. — Ви маєте хоч якесь поняття, хто б міг вам це надіслати?
Я вагаюсь.
— Єдина людина з ключем… Єдиний, хто б міг мати ключ, це мій орендар. Девід.
— І де він зараз?
— Я не знаю. Він сказав, що виїжджає з міста, але…
— То в нього є ключ, чи може бути ключ?
Я схрещую руки.
— Може. В його житлі… В його дверях інший замок, але він міг… вкрасти мій ключ.
Литтл киває.
— У вас були якісь проблеми з Девідом?
— Ні, тобто… Ні.
Литтл киває.
— Ще щось?
— Так… він… він позичав у мене лезо. Канцелярський ніж тобто. А потім поклав його на місце, не повідомивши мене.
— І ніхто інший не міг проникнути?
— Ніхто.
— Просто думки вголос. — Потім він вдихає повні груди повітря й волає так, що мої нерви здригаються: — Агов, Вел?
— Ще нагорі, — відзивається Нореллі.
— Є щось цікаве?
Тиша. Чекаємо.
— Нічого, — викрикує вона.
— Безлад?
— Ніякого безладу.
— У комірчині?
— У комірчині нікого. — Я чую її кроки на сходах. — Спускаюся.
Литтл повертається до мене.
— Отже, є хтось, хто проліз усередину невідомо як, сфотографував вас, але більше нічого не забрав.
— Так. — Він сумнівається у моїх словах? Я знову вказую на телефон у його руці, так, ніби він може відповісти на його запитання. Він може відповісти на його запитання.
— Перепрошую, — каже він та повертає телефон мені.
Нореллі входить на кухню, пальто розвівається у неї за спиною.
— Усе добре? — питає Литтл.
— Усе добре.
Він посміхається мені.
— Небезпека минула, — каже він. Я не відповідаю.
Нореллі підступає до нас.
— Щось прояснилося з нашими зломом і проникненням?[243]
Я протягую їй телефон. Вона не бере його, тільки дивиться на екран.
— Джейн Расселл? — питає вона.
Я вказую на адресу біля імені Джейн. Вираз люті пробігає її обличчям.
— Вони раніше щось вам писали?
— Ні. Я ж говорила, дет… Ні.
— Це адреса «Джімейл», — зазначає вона. Я бачу, як вони з Литтлом перезираються.
— Так. — Обхоплюю плечі руками. — Ви можете її відслідкувати? Якось відстежити?
— Що ж, — каже вона, похитуючись назад, — це проблема.
— Чому?
Вона киває в бік свого колеги.
— Це «Джімейл», — каже він.
— Так. І що?
— Те, що «Джімейл» приховує АйПі-адреси[244].
— Я не знаю, що це означає.
— Це означає, що профіль «Джімейл» неможливо відстежити, — продовжує він.
Я витріщаюсь на нього.
— Усе, що ми знаємо, — висновує Нореллі, — це те, що ви могли й сама собі це надіслати.
Я обертаюся, аби подивитися на неї. Її руки складені на грудях.
З мене виривається нервовий смішок.
— Що? — кажу я, адже що ще я можу на це сказати?
— Ви могли надіслати цей лист собі з цього ж телефона, і ми б не змогли нічого довести.
— Для… для чого? — затинаюсь я. Нореллі опускає погляд на промоклий халат. Я згинаюся, щоб підняти його, тільки щоб щось зробити, тільки щоб повернути собі якесь відчуття впорядкованості.
— Це фото, як на мене, схоже на маленьке опівнічне селфі[245].
— Я ж спала, — заперечую я.
— У вас заплющені очі.
— Тому що я сплю.
— Або тому, що ви хотіли здаватися сплячою.
Я повертаюся до Литтла.
— Подивіться на це з іншого боку, докторко Фокс, — каже він. — Ми не знайшли жодних ознак того, що тут хтось був. Скидається на те, що нічого не зникло. Вхідні двері в порядку, оті в порядку, — вказує він пальцем на бічні двері. — А ви кажете, що більше ніхто не має ключа.
— Ні, я сказала, що у мого орендаря міг би бути ключ. — Хіба я цього не сказала? Розум збовтується на піну. Я знову здригаюсь; повітря, здається, накачане холодом.
Нореллі вказує на драбину.
— У чому тут справа?
— Суперечка з орендарем, — відповідає Литтл, випереджаючи мене.
— Ти питав її про… ну, про чоловіка?
— Виявляється, це не міг бути він. — Є щось у його тоні таке, чого я не можу розгадати, якийсь мінорний акорд. Нореллі підіймає брову.
А тоді звертається до мене.
— Міс Фокс, — цього разу я її не виправляю, — я вже вас попереджала про витрату…
— Це не я тут марно витрачаю час, — гарчу я. — Це ви. Це ви. Хтось проник у мій будинок, і я дала вам доказ, а ви стоїте тут і розповідаєте, нібито я це вигадала. Як і минулого разу. Я бачила, як людину зарізали, а ви мені не повірили. Що я маю зробити, щоб ви…
Портрет.
Я різко обертаюсь, бачу Ітана на дивані, з Панчем, що розплескався у хлопця на колінах.
— Іди сюди, — кажу я йому. — Подай мені малюнок.
— Не будемо вплутувати в це його, — перебиває Нореллі, але Ітан вже йде до мене, з котом на одній руці та аркушем в іншій. Він подає його мені майже так само урочисто, як у храмах подають гостію[246].
— Ви це бачите? — питаю я, штрикаючи аркушем перед Нореллі так, що їй доводиться зробити крок назад. — Погляньте на підпис, — додаю я.
Вона зморщує лоба.
І, втретє за сьогодні, лунає дзвінок у двері.
72
Литтл дивиться на мене, тоді йде до дверей і розглядає екран домофону. Тисне на зумер.
— Хто там? — питаю я, але він вже відчиняє двері.
Кілька бадьорих кроків, і з’являється закутаний у кардиган[247] Алістер Расселл із червоним від холоду обличчям. Він, здається, постарів, відколи я його востаннє бачила.
Його погляд, ніби яструб, облітає кімнату. Зупиняється на Ітані.
— Ти йдеш додому, — каже він своєму синові. Ітан не рухається. — Поклади кота і вийди.
— Я хочу, щоб ви це побачили, — починаю я, вимахуючи малюнком у його бік, але він ігнорує мене й звертається до Литтла.
— Радий, що ви тут, — каже він із виглядом не надто радісної людини. — Моя дружина каже, що чула, як ця жінка кричала з вікна до мого сина, а потім я побачив, як ви під’їхали. — Під час свого попереднього візиту, пригадую, він був більш ввічливим, навіть спантеличеним. Зараз — ні.
Литтл підходить до нього.
— Містере Расселл…
— Вона дзвонила мені додому — ви це знали? — Литтл не відповідає. — І в мій колишній офіс. Вона дзвонила в мій колишній офіс.
Отже, Алекс, виявляється, ябеда.
— Чому вас звільнили? — питаю я, але він налаштований тільки на атаку, шаленіючи, дослухаючись тільки до власних слів.
— Вчора вона переслідувала мою дружину — вона вам казала? Думаю, що ні. Переслідувала її до кав’ярні.
— Ми
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у вікні», після закриття браузера.