Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

У наступні тижні й місяці тисячі селян, котрі стали жертвами Закону від 7 серпня, потрапили до таборів. Згідно з офіційними даними (які не включають усіх арештів), кількість в’язнів ГУЛАГу із 1932 до 1934 року збільшилася майже удвічі, з 260 000 до 510 000 осіб. У табірної системи не було ні ресурсів, ні організаційних можливостей, щоб впоратися з цим величезним потоком людей, багато з яких були виснажені голодом. Як наслідок, смертність у ГУЛАЗі також зросла з 4,81% у 1932 році до 15,3% у 1933 році.[626] Проте дехто навпаки — в ув’язненні знайшов свій порятунок. Через багато років Сусанна Печура, котра потрапила до ГУЛАГу набагато пізніше, пригадала зустріч із однією ув’язненою, колишньою селянкою. Отримавши свою невелику добову пайку, жінка зітхнула і погладила маленький, твердий кусень хліба. «Хлібчику, мій малесенький шматочок хлібу, — ніжно прошепотіла вона, — не можу повірити, що вони дають нам тебе щодня!»[627]

Улітку 1932 року крадіжки були не єдиною сталінською проблемою. Незабаром після прийняття Закону від 7 серпня надійшов приголомшливий документ від ДПУ УСРР. Історик Террі Мартін, який першим відзначив його важливість, назвав цей документ «надзвичайним та унікальним».[628] Ймовірно раніше Сталін бачив подібні повідомлення. Можливо, цей документ був схожим на той, який став причиною спалаху його гніву в квітні, коли він запитував чи «радянська влада перестала існувати» в деяких районах України. Проте цього разу, із зростанням продовольчої кризи, його реакція була ще жорсткішою.

Як правило, ДПУ надсилало Сталіну доповіді, написані з використанням стереотипних фраз і висловів про ворогів і змови. Однак у серпні 1932 року ДПУ УСРР відправило йому безліч цитат без коментарів. Усі цитати були зібрані від інформаторів і стосувалися районних партійців, котрі дуже гостро виступали проти хлібозаготівельної кампанії. Як правило, такий вид інформації міг служити підставою для більш детального звіту. Цього разу інформація сама по собі настільки вражала, що її надіслали окремим листом.

Майже всі докази в документі свідчили про пряме заперечення наказів Москви. «Я не коритимусь даному плану хлібозаготівлі, — сказав один член партії, — я не хочу приймати цей план. Я не буду виконувати цей план заготівлі зерна». Після цього, повідомлялося спецорганами, він «поклав свій партійний квиток на стіл і вийшов з кімнати».

Реакція інших була схожою: «Боротися за виконання плану хлібозаготівель буде складно, але я знаю вихід із таких труднощів — направлю партквиток в РПК і тоді буду вільний».

І третій: «План хлібозаготівель приймати ми не будемо, тому що в такому обсязі його неможливо виконати, а піти на те, щоб знову залишити людей голодними — це злочин. Краще я зараз віддам свого партквитка, ніж обманом прирікатиму людей на голод».

І четвертий: «Я бачу, що цей план мене поховає, буду ставити перед партосередком питання про звільнення мене з роботи, бо інакше невдовзі мене виключать з партії за те, що не впорався зі своєю роботою і не виконав завдання партії».[629]

Навіть якщо б вони навмисно намагалися налаштувати радянського лідера проти України, працівники ДПУ не могли знайти кращого способу, бо цей звіт підтвердив усі найгірші побоювання Сталіна. Він давно вбачав чіткий зв’язок між проблемами хлібозаготівель та націоналізмом в Україні. Зараз він почув голосне відлуння подій минулого десятиліття: Громадянська війна, селянське повстання, більшовицька поразка. Його відповідь у листі до Кагановича була жорсткою:

Найголовніше зараз Україна. Справи на Україні геть погані. Погано по партійній лінії. Кажуть, що в двох областях України, здається, в Київській і Дніпропетровській близько 50 райкомів висловилися проти плану хлібозаготівель, визнавши його не реальним. В інших райкомах справи, подейкують, не кращі. На що це схоже? Це не партія, а парламент, карикатура на парламент...

Якщо не візьмемось саме зараз за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити. Майте на увазі, що Пілсудський не дрімає, і його агентура на Україні в багато разів сильніша, ніж думає Реденс чи Косіор. Майте також на увазі, що в Українській компартії (500 тисяч чоловік, хе-хе) є немало (так, немало) гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, нарешті — прямих агентів Пілсудського. Як тільки справи погіршаться, ці елементи відразу відкриють другий фронт усередині партії, проти партії. Найгірше — це те, що українська верхівка не бачить цих небезпек...[630]

Сталін продовжив перелік всіх необхідних, на його думку, змін для «оздоровлення» КП(б)У Він вирішив зняти свого свояка Станіслава Реденса з посади голови ДПУ УСРР. А замість нього повернути назад до України свого надійного союзника Балицького, що деякий час перебував в Москві на посаді заступника голови ОГПУ Це мало відбутися в жовтні. Він також хотів, щоб саме Каганович знову взяв на себе повну відповідальність за КП(б)У: «Ви отримуєте завдання перетворити Україну в найкоротший термін на справжню фортецю СРСР, дійсно зразкову республіку. Грошей для цього не шкодувати».[631] Він вважав, що це був слушний час для відновлення випробуваної в минулому тактики: «Ленін мав рацію, коли казав, що людина, яка не має мужності плисти проти течії, коли це необхідно, не може бути справжнім більшовицьким лідером...».

Він також вважав, що часу для цього було зовсім мало: «Я повторюю, що без цих і подібних заходів (ідейно-політичної роботи в Україні, перш за все в її прикордонних округах тощо) ми можемо втратити Україну...».[632]

Для Сталіна, котрий пам’ятав Громадянську війну в Україні, втрата республіки була надзвичайно небезпечною перспективою. У 1919 році селянське повстання в Україні привело Білу армію дуже близько до Москви; хаос в Україні в 1920 році допоміг польській армії проникнути вглиб радянської території. СРСР не міг собі дозволити знову втратити Україну.

8

Рішення, що призвели до голоду, 1932: Хлібозаготівлі, «чорні дошки» та кордони

Як євреї, котрих вивів Мойсей із рабства Єгипетського, так вимруть напівдикі, дурні, важкі люди російських сіл... їх замінить нове плем’я — грамотних, розумних, спритних людей.

Максим Горький, «Про російське селянство», 1922 рік[633]

9 листопада 1932 року, рано-вранці через два дні після урочистого святкування п’ятнадцятиріччя революції, дружина Сталіна, Надія Сергіївна Аллілуєва, застрелилася своїм маленьким пістолетом. Смерть настала миттєво.

Через кілька годин лікар оглянув її труп і повідомив, що причиною смерті є «відкрита рана серця». Невдовзі, після обміну різкими репліками з Молотовим і Кагановичем, він змінив свою думку. У свідоцтві про