Читати книгу - "Фактологія"

Схоже невігластво, проявлене до базового факту, який має вирішальне значення для дискусій щодо планування на наступний десяток років, є нищівним. Думаю, так сталося тому, що люди щось чули про старіння населення за останні 20 років (таке справді було), а потім просто вирішили, що ця тенденція є лінійною.

Існує дуже багато запитань про місцеві факти й тенденції, які ми хотіли б додати до нашого опитування. Чи знають люди у вашому місті базові пропорції й тенденції, які окреслюють майбутні місця їхнього проживання? Ми не знаємо, бо не проводили жодних тестів. Але найімовірніше, що ні.

У якій галузі ви вважаєтеся експертом? Якщо ви досліджує­те морську флору та фауну Скандинавії, чи знають ваші колеги основ­ні факти про Балтійське море? Якщо ви працюєте в лісогосподарстві, чи знають ваші колеги динаміку лісових пожеж? Вони можуть відповісти, меншої чи більшої шкоди заподіяли лісові пожежі в наші дні порівняно з минулими?

Думаю, якщо почати ставити всі ці запитання, можна нашукати безліч прикладів невігластва. Саме тому ми пропонуємо зробити це насамперед. Ви можете влаштувати полювання на невігластво у вашій організації, використовуючи ті самі методи, що й ми. Перші запитання присвятіть найважливішим фактам про вашу організацію, дізнайтеся, скільки людей їх знають.

У таких випадках люди часто починають нервуватися. Вони думають, що друзі та колеги ображатимуться, коли хтось перевірятиме їхні знання, і будуть незадоволені, якщо виявиться, що вони помиляються. У мене інший досвід. Людям подобаються такі опитування. Більшість людей просто в захваті від того, що світ насправді не такий, яким вони його уявляли. Люди зазвичай люблять навчатися чогось нового. Перевірка знань, якщо зробити це спокійно та скромно, може заохотити до нових знань і відкриттів.

 Останнє слово

Боротьба з невіглаством і розповсюдження фактологічного світогляду іноді мене дуже розчаровували й засмучували, але зрештою стали захопливим і радісним способом провести все життя. Дізнаватися, яким світ є насправді, дуже корисно, і це дуже багато означає особисто для мене. Я отримую велетенське внутрішнє задоволення від того, що поширюю ці знання серед людей. І мені було дуже цікаво нарешті зрозуміти, чому поширювати знання та змінювати людське бачення світу — це настільки важке завдання.

Чи є у світі люди, які мають фактологічний світогляд? Великі зміни завжди доволі важко уявити. Але це точно можливо, і я думаю, це обов’язково станеться із двох простих причин. По-перше, фактологічний світогляд набагато корисніший для сучасного життя, як і точний GPS-навігатор — для пошуку певної місцевості. По-друге (і це, мабуть, важливіше), із таким світоглядом комфортніше жити, менше стресів і безнадійності. Натомість задраматизований світогляд пов’язаний із негативом і страхами).

Коли ми дивимося на світ крізь факти, то можемо вгледіти, що він не такий поганий, як здається. І розуміємо, що нам потрібно зробити, аби ще більше його покращити.

 Універсальні правила фактології

На закінчення

У вересні 2015 року ми з Гансом вирішили написати книжку. А 5 лютого 2016 року в нього виявили невиліковну форму раку підшлункової залози. Прогнози були поганими. Гансові лишалося жити 2–3 місяці. Або, якщо паліативне лікування буде успішним, рік.

Отямившись після першого шоку, Ганс вирішив бути розсудливим. Життя ще якийсь час триватиме. У нього ще є можливість провести цей час разом із дружиною Аґнетою, рідними та друзями. Але що далі, то менш передбачуваним буде стан його здоров’я. Тому протягом тижня Ганс відмінив усі 67 запланованих на наступний рік лекцій, а також усі виступи на телебаченні, радіо та зйомки у фільмах. Йому було дуже шкода, але вибору не було. Цю різку зміну у професійному житті він зміг пережити лише завдяки одному — цій книжці. Та немає добра без лиха: цей діагноз перетворив створення книжки з тягаря, який потрібно було нести разом з усіма іншими обов’язками, на інтелектуальне захоплення й радість для Ганса.

Ми хотіли сказати дуже багато. За наступні шість місяців на своєму ентузіазмі ми утрьох назбирали інформації на дуже грубу книжку: про життя Ганса, про роботу, яку проводили, про наші останні ідеї. До самого кінця його цікавило й захоплювало вивчення світу.

Ми узгодили основні тези книжки й почали писати. Ми працювали разом над багатьма важкими й цікавими проектами протягом багатьох років, постійно сперечалися через те, як краще подати й пояснити певний факт чи концепцію. Ми були пригнічені, коли зрозуміли, наскільки легко співпрацювали протягом багатьох років, коли все було добре й усі були здорові, і як жахливо важко стало підтримувати звичайний бойовий дух і активний темп роботи тоді, коли Ганс захворів. Робота була на волосині від провалу.

Увечері 2 лютого 2017 року, у четвер, стан Ганса різко погіршився. Ми викликали «швидку», куди Ганс узяв чернетки декількох розділів. Вони були покреслені його зауваженнями. Через кілька днів, уранці 7 лютого, Ганса не стало. Чернетки розрадили його в ці останні дні, зі свого лікарняного ліжка він постійно обговорював певні абзаци з Улею, диктував тексти для листів до видавців, у яких говорилося, що ми нарешті зробили «саме таку книжку, яку і планували». «Наша спільна робота, — писав Ганс, — нарешті перетворилася на чудовий текст, який допоможе людям зі всього світу зрозуміти те місце, де вони мешкають».

Коли ми оголосили, що Ганс помер, на нас посипалися слова співчуттів від друзів, колег, прихильників з усіх куточків світу. Інтернет переповнився відгуками людей, які висловлювали свою повагу до Ганса і скорботу. Наша родина разом із друзями організувала прощальну церемонію в Каролінському інституті, а також церемонію поховання в Уппсальському замку, які разом добре відображали те, яким був Ганс, котрого ми знали: хоробрий, інноваційний і одночасно серйозний, але завжди був готовий утнути якусь витівку; чудовий друг, колега й улюбленець сім’ї. Без витівок теж не обійшлося. Звичайно, ми запросили на сцену ковтальницю меча (подругу Ганса, рентген якої ви бачили на початку книжки), наш син Тед показав свої домашні фокуси із ключкою і шоломом для бенді (цю гру ще називають хокеєм із м’ячем). На завершення грала пісня My Way Френка Синатри. Не лише тому, що Ганс завжди йшов власним шляхом і все робив по-своєму, а через приємну несподіванку, що трапилася за два роки до цього. Ганс був доволі байдужим до музики й завжди казав, що в нього немає слуху, але його наймолодший син Маґнус якось почув, як Ганс співав. Телефон у Гансовій кишені якось випадково розблокувався й залишив Маґнусу чотирихвилинне голосове повідомлення від батька. Ганс про