Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

У третьому ряду почувся радісний вереск, і Моллі Дженкінс підскочила з місця й побігла до сцени, щоб зробити реверанс і забрати свій лист із пропозицією.

— Дуже добре, міс Дженкінс. Після церемонії в кінці коридору вас, люба моя, зустрінуть помічники, щоб провести до кімнати співбесід.

Він витяг наступний конверт.

— Майор Джейкоб Джекерлі з Військової школи Отрутолісу бажає надати свою пропозицію Майклу Салісбері.

Друзі й родина Майкла аплодували, поки він отримував свого листа.

— Містер Генрі Сніґл, власник і господар Зміїної крамниці Сніґла, бажає надати свою пропозицію Алісі Картер для герпетологічного стажування — о як цікаво!

Вручення пропозицій тривало ще майже годину. Діти в залі нервово спостерігали, як із коробки з’являлися нові листи. Кожне оголошення зустрічалося радісними криками отримувачів та їхніх батьків і розчарованими зітханнями всіх інших.

Морріґан уже не могла всидіти на місці. Уся новизна Дня пропозицій потьмяніла для неї. Їй здавалося, що це буде захопливо. Вона не розраховувала на те, що її почне роз’їдати темна заздрість, коли вона спостерігатиме, як діти одне за одним отримують свої конверти, у кожному з яких — блискуче майбутнє, якого в неї ніколи не буде. У її голові пронеслися слова Айві: «Ти ж не чекаєш на пропозицію, правда? Бідолашна».

Морріґан відчула жар на обличчі, згадавши, як сміялась Айві. Вона намагалася втриматись від раптового нестримного бажання втекти від задушливого тепла зали.

Перший ряд вибухнув оваціями, коли Корі Джеймсон отримав пропозицію від місіс Джинніфер О’Райлі з престижної Зимноморської академії, столичної школи, яку фінансує уряд. Це була його друга пропозиція за день: перша — від геологічного інституту в Квітучому Краї, найбагатшій частині Республіки, де видобували рубіни й сапфіри.

— Оце так, — сказав мер, погладжуючи свій товстий живіт, коли Корі забрав свій другий конверт і підняв його високо над головою під ще гучніші оплески своєї родини. — Дві пропозиції! Це ввійде в історію. Уперше дві пропозиції водночас за декілька років. Молодець, хлопче, молодець. Тобі доведеться робити складний вибір. А тепер… ага, ми маємо анонімну пропозицію для… для… — Лорд-мер зробив паузу, переводячи погляд із віп-секції на лист у своїй руці. Він прокашлявся. — Для міс Морріґан Кроу.

Запала тиша. Морріґан кліпнула.

Їй здалося? Ні — Корвус трохи підвівся на своєму кріслі, пильно дивлячись на лорд-мера, який лише безпорадно стенув плечима.

— Міс Кроу? — сказав він, жестом підкликаючи її ближче.

Над залом, неначе птах, здійнявся в повітря шепіт десятків голосів.

«Це якась помилка, — подумала Морріґан. — Це пропозиція для когось іншого».

Вона оглянула ряди дітей, але не побачила нічого, крім насуплених облич і наставлених на неї пальців. Здається, зала мерії збільшилась удвічі і стала вдвічі яскравішою. У неї було таке відчуття, наче на неї падає світло прожектора.

Лорд-мер кивнув їй знову, він мав роздратований і нетерплячий вигляд. Морріґан глибоко вдихнула і змусила себе встати й піти вперед. Кожен її крок болісно відлунював попід стелею. Беручи в тремтливі руки конверт, вона підвела очі на лорд-мера, чекаючи, що він засміється їй в обличчя й забере його назад: «Це не для тебе!» Але він просто дивився на неї, і між його бровами пролягла глибока зморшка, що свідчила про хвилювання.

У Морріґан ледь не вистрибнуло серце з грудей, коли вона перевернула конверт і побачила там своє ім’я, написане від руки вигадливим курсивом. «Міс Морріґан Кроу». Це справді для неї. Незважаючи на наростання напруги в залі, вона відчула полегшення. Навіть стримувала бажання засміятися.

— Дуже добре, міс Кроу, — сказав лорд-мер, але його усмішка була не дуже переконливою. — А тепер сідайте на місце, і після церемонії ви зустрінетеся з кимось із помічників.

— Ґреґорі… — з притиском сказав Корвус.

Лорд-мер знову знизав плечима.

— Це традиція, Корвусе, — прошепотів він. — Навіть більше — це закон.

Церемонія продовжилась, і Морріґан знову сіла, приголомшена і мовчазна. Вона наважувалася відкрити пропозицію. Її батько був дуже спокійний і кожні декілька секунд поглядав на бірюзовий конверт, ніби йому хотілося вирвати його з рук дівчинки і спалити. Морріґан поклала його в кишеню сукні, просто для надійності, і міцно тримала, поки ще восьмеро дітей отримували свої пропозиції. Вона сподівалася, що церемонія триватиме не дуже довго. Незважаючи на відчайдушні спроби лорд-мера робити вигляд, що нічого не сталось, Морріґан відчувала, як сотні очей прикипіли до неї.

— Місіс Ардіт Ашер із Дівочого коледжу Деверо — ніколи не чув про такий! — бажає надати свою пропозицію… — Лорд-мер затнувся. Він витяг носовичок із кишені й витер піт із чола. — Міс Морріґан Кроу.

Цього разу присутні в залі ахнули. Морріґан рухалась наче вві сні, щоб забрати свою другу пропозицію за день. Вона навіть не глянула, щоб перевірити, чи там справді її ім’я, і поклала рожевий конверт, який солодко пахнув, до іншого, в кишеню.

Усього за кілька хвилин ім’я Морріґан прозвучало втретє. Вона поспішила вперед, щоб забрати свою пропозицію від полковника ван Левенгука з Військової академії Гармон, і якомога швидше повернулась на місце, втупивши очі в черевики. Морріґан щосили намагалася не звертати уваги на вир переможних метеликів у своєму животі й стримувала дурнувату усмішку.

Чоловік у третьому ряді підвівся й закричав:

— Але ж вона проклята! Це неправильно. — Дружина смикнула його за руку, намагаючись змусити замовкнути, але це було неможливо. — Три пропозиції? Ніколи про таке не чув!

Публіка схвально загула.

Морріґан відчула, що її радість тане, як свічка. Чоловік був правий. Вона проклята. Що проклята дитина може зробити з трьома пропозиціями? Їй ніколи не дозволять їх прийняти.

Лорд-мер підняв руки, закликаючи до тиші.

— Сер, ми маємо продовжувати або сидітимемо тут увесь день. Якщо всі будуть такі ласкаві й зберігатимуть тишу, я повернуся до цих дуже незвичних подій після церемонії.

Якщо лорд-мер сподівався на відновлення спокою, на нього чекало розчарування, тому що, діставши наступний конверт, він прочитав:

— Юпітер Норт бажає надати свою пропозицію… Ох, не можу повірити. Морріґан Кроу.

Зал мерії вибухнув — батьки й діти скочили на ноги, кричали, набуваючи різних відтінків рожевого й пурпурового, і вимагали пояснень цього божевілля. Чотири пропозиції! Дві були рідкістю, три — надзвичайним винятком, але чотири? Просто нечувано!

Залишалось оголосити ще дванадцять пропозицій. Лорд-мер поспіхом роздав їх, і щоразу, коли ім’я на конверті не належало Морріґан, на його обличчі з’являлося неабияке полегшення. Нарешті його рука досягла дна коробки, яка виявилася вже порожньою.

— Це був останній конверт, — сказав лорд-мер, вдячно заплющуючи очі. Його голос тремтів. — П-прошу всіх дітей, які отримали пропозиції, рухатися в кінець зали, і, гм, наші помічники проведуть вас до кімнат співбесід, де ви можете, м-м, зустріти своїх майбутніх наставників. Усі