Читати книгу - "Мапа до себе, Софі Сайк"

Не знаю, як довго ми лежали на цьому пляжі. Здавалося, що час перестав існувати, а моє тіло почало потроху німіти. Я поворухнула руками й згадала, що все ще тримаю в руці цю незрозумілу коробку. Я піднесла її над головою. Щось привернуло мою увагу, і я сфокусувала погляд на дні скриньки. Там миготіло тьмяне, маленьке сяйво.

Я швидко змінила положення й сіла. Голова пішла обертом від різкого підйому, і в мене потемніло в очах. Я могла лише чути твій голос:
– Що там? – запитала ти, і я відчула, як скринька зникає з моїх рук.
– Дивно, – в очах почало розвиднюватися, і я побачила, як ти рукавом своєї теплої сорочки протираєш дно скриньки. – Хоча, що може бути дивнішим, ніж втратити свої емоції, – додала ти, знову показуючи ту мертву посмішку. – Дивись, тут якась мапа й маленьке сяйво, що вказує дорогу.

Ти обернула до мене коробку, і я дійсно побачила мапу з «магічним GPS-ом». Розуміючи, що це може бути моїм порятунком від цієї бездушності, я вихопила скриньку з твоїх рук.
– Грубо, – буркнула ти.

Дивно, я не помічала, яка ти відверта у своїх словах і діях. Здавалося, що без емоцій ти стала більше схожою на себе. Можливо, тому що більше не витрачаєш енергії на латання діри всередині?

– А чи не грубіше те, що ти не хочеш допомогти мені повернути мої емоції? – апелювала я.
– Хто сказав, що я не хочу? Ти ніколи не просила моєї допомоги.

А й дійсно. Я ніколи не прошу допомоги, всіх рятую сама. Якийсь голос всередині постійно зупиняв мене, коли я хотіла попросити когось про допомогу. Казав, що я слабка й неспроможна впоратися навіть із маленькою проблемою самостійно. Але зараз цей голос затих. Я більше його не чую.

– Можливо, це мапа до місця, звідки походить ця скринька.
– Ти завжди ігноруєш усе, що стосується твого особистого? – ти піднялася на ноги, струшуючи пісок зі штанів. – Ходімо, у мене тут припаркована машина. Поїдемо шукати твої емоції чи що ти там хочеш знайти.

Ти розвернулася й пішла в бік дороги. Я сиділа й не знала, що робити. Я не звикла до такої швидкої зміни подій. Мої алгоритми не встигають за тобою. Ніколи не думала, що ти так швидко приймаєш рішення.

Я поспішила піднятися й побігти за тобою. Одягаючи по дорозі сумку через плече, намагалася впихнути в неї скриньку.
– Почекай, я не встигаю за тобою! – кричала я тобі вслід.