Читати книгу - "Новий Атлантис, Selene Evance"

«У нас ніколи не було нормальної організації стрітрейсерів, як, наприклад, в Орлеані абощо. Але запам’ятай, що це лише юридично її немає. А так над усіма стрітрейсерами стоять вони». 

«Їх усього троє?»

«Пам’ятаєш? Перше, друге та третє місце. Інших не визнають. Просто порядок головування змінюється залежно від того, хто цьогорічний переможець». 

Машини спинилися з гучним ревом турбін. Я вгляділася. Мені на мить здалося, що на цьому святі залізяччя я — простий глядач, а не майже-учасник. Але цікавість притлумила почуття гордості, і я напружила очі. 

«Поки рахуй підряд: за кермом червоного джи-ті третій Еш, на ауді ганяє Ірван, а на першому місці з чорною тойотою стоїть Кіан і посміхається зі свого п'єдесталу».

«Вони друзі?» 

«Друзі-суперники-вороги. Там недалеко. Але поки що друзі. Знаєш, просто стабільно займають перші три місця й усе. Не певна, що цього року щось зміниться. Їм так зручно, і всі з цим мовчки погоджуються». 

«Але ж усі однаково беруть участь. Сподіваються все змінити». 

Тата, задумливо проводжаючи хлопців поглядом, перетяла плечима. 

«Ставлять ставки на удачу. Але удача мало що важить у цьому ділі. Треба триматися міцно за кермо».

Тоді я глянула туди, куди дивилася нова подруга, і в грудях стало мало місця. Кіан — так звали того, чиє ім’я зависало над пірамідкою дилерських оборудок, хоча організацією досі керував його батько. Той, хто викинув мене з мого ж життя. І перемогою над ним я не мала права поступитися. 

Цей спогад так яскраво постав перед очима, що аж дух перехопило, але в цьому, мабуть, не було нічого дивного, адже якраз за секунду до того крізь гул натовпу прорізався новий рев турбіни. І ті чорні очі Кіана Еллінгтона знову ковзнули по мені так просто й легко, ніби розрізали розтоплене масло. 

Та ну ні. Не може бути. 

Знову. І знову. І знову. За два роки він не змінився анітрішки. Красивезний, але лише своїм поглядом викликав агресію та обережність. 

— Ти ба, — кинула Тата, спиняючись біля мене й теж проводжаючи Кіана очима. Я швидко відвела погляд і глянула на подругу. — Хоче повернути втрачене? Чого б це він знову сюди заявився, коли минулоріч не прискакав?

— А мені почім знати? — роздратовано кинула я й пішла до своєї Міллі. 

— Гей, йому тебе не перемогти, Вів! Не злися, Полум’яна ти наша. 

Машини вишиковувалися перед стартом за принципом пол-позишн. Ми з Ірваном та Кенджі викотили наперед, але я все одно спостерігала, як за нами, наче звір, притулилася чорна тойота Кіана. Серце стиснуло, а руки на кермі спітніли. Я надто добре знала Кіана, він здаватися не вмів. Як і я. 

— Ненавиджу тебе, Кіане Еллінгтоне. 

Я вдихнула й видихнула продимлене повітря. 

Від цього треба отримати насолоду, чи не так?

Коли всі вишикувалися в зазначеному порядку, у гучномовець заговорив якийсь хлопчина, тримаючи в руці свою кислотну кепку, наче прапор. Я не чула ні слова за шумінням крові у вухах. Очі засльозилися, і я від цього стала панікувати ще більше. 

Тихо, тихо, тихо, Вів’єн Фереліт і прізвище-твого-батька. Це перегони. І ти надереш зад цим маминим синочкам на залізяччі, хоч якими б крутими та багатими вони не були. Навіть якщо один з них керує найстарішою та найбільшою кримінальною організацією на Східному Узбережжі.