Читати книгу - "Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська"

  Чоловік встав з-за столу, акуратно поставив свою чашку в раковину і повернувся до мене.

- Час їхати.

Від несподіванки я мало не поперхнулася гарячою кавою.

- Почекай, Ігорю, - прозвучало занадто жалюгідно, - сьогодні ж вихідний.

- У нас там повний триндець. Учора, до речі, довелося затриматися до ночі. Сьогодні, мабуть, буде те саме.

- Ти коли-небудь знайдеш час для відпочинку?

Я вчасно прикусила язика, щоб не вимовити вголос те, що крутилося на думці: "А для нас? Для нас ти коли знайдеш час?"

- Якщо я не контролюватиму процес, усе піде під три чорти.

Повільно встала й підійшла до нього. 

- Ти виглядаєш втомленим, - обережно доторкнулася до його руки. - Може, візьмеш вихідний? 

В улюблених до болю очах промайнуло роздратування так, що мороз по шкірі пробрав. Захотілося зробити вдих глибше.

- Дай мені закінчити цей проєкт, і я все тобі розповім. 

Відвернулася, намагаючись прогнати гіркі думки, але присмак залишився. Чуючи, як Катя тихо прибирає посуд, не могла позбутися відчуття, що все вислизає з-під контролю.

- Ну чого ти, рідна, - раптом доторкнувся до мого підборіддя і повернув голову так, щоб я дивилася чітко на нього. Очі в очі.  - Щойно все владнається, я обіцяю, ми поїдемо кудись відпочити. Тільки ти і я.

Голос звучав надто переконливо, але в глибині душі я сумнівалася. Останнім часом його обіцянки залишалися лише словами.

- Я розумію, але... Просто бережи себе, добре? 

Ігор кивнув і поцілував мене в щоку, потім вийшов із кухні. Залишатися з Катею наодинці зовсім не хотілося. Зараз її присутність дико дратувала. Тож я вийшла слідом, вирішивши, що поговорю про це з чоловіком, коли він повернеться.

Так, так буде правильно. Потрібно вирішити це питання якомога швидше.

Поки діти все ще спали, з'явилася можливість насолодитися абсолютною тишею. У нашому будинку це справді рідкість. 

Пройшла у свій кабінет і сіла за стіл. На столі стояв ноутбук і кілька фотографій у красивих рамочках. На одному фото були наші дівчатка - усміхнені, радісні, безтурботні. На іншому - я та Ігор. Обидва сяяли від щастя, обіймаючи одне одного на тлі сонячного пляжу. Один із найяскравіших моментів нашого життя. Перша поїздка закордон. 

І нехай грошей вистачило тільки на скромний готель у Єгипті, ми обоє були неймовірно щасливі. Це потім уже чоловік кривився, коли бачив схожі варіанти. Хотілося чогось яскравого, щоб дорого-багато, але починалося все саме так. 

Увімкнула ноутбук, намагаючись зосередитися на роботі. Але вже за годину зрозуміла, що затія погана. Я малювала, і видаляла, знову і знову прокручувала ескізи в голові, але нічого не виходило. Власне занепокоєння заважало зосередитися. Звичайні прийоми і методи не працювали, а натхнення вислизало, як пісок крізь пальці.  

Раптово в кабінет влетіла Ося. Крихітка стояла вся в сльозах і кричала:

- Мамо! Тімі погано! Він не рухається!

Тімі, дворняжка. Шкіряний носик, якого донька знайшла на вулиці минулого літа, одразу став улюбленцем усієї родини, але особливо Люсиним. У мене слабкість бездомні тварини. У мене, у дівчаток, а Ігор наші слабкості терпить. Йому не особливо подобається, що в нас цілий звіринець. Але він теж дуже любить тварин і піклується про них. Ми з ним одне ціле. В унісон. 

Я швидко схопилася з-за столу. Схопила доньку за руку, і побігла за нею у вітальню, де на килимі лежав Тімі. Він справді не рухався, тільки слабо дихав. 

- Малюк, що з тобою? - прошепотіла, присівши поруч. Тімі тихо заскулив, ледь розплющивши очі.

- Він не їв уранці, а потім просто ліг і більше не вставав, - схлипувала Ося, притискаючись до мене. Маленьке тіло тремтіло від ридань. 

- Спокійно, люба. Зараз розберемося, - я намагалася, щоб голос звучав упевнено. Не хотілося лякати доньку. - Нам потрібно відвезти його до ветеринара. Принеси повідець і ковдру, щоб ми могли акуратно перенести його в машину. 

Ося кивнула і побігла. Після того як вона принесла все необхідне, ми акуратно загорнули Тімі й понесли його до машини. Заспокоювало те, що ветеринарна клініка була неподалік. Швидко діставшись, я схопила Тімі на руки і побігла всередину. Донька слідувала за мною, міцно стискаючи мою руку. 

  За кілька секунд Тімі вже був на огляді в лікаря. Ми з Осею залишилися чекати в коридорі. 

- Мамо, він житиме? - донька дивилася на мене величезними заплаканими очима. 

- Впевнена, що так, люба. Ми ж робимо все для нього. Посидь хвилинку, я подзвоню татові. 

Ося кивнула і сіла на стілець, притискаючи до себе свій маленький рюкзачок. Я відійшла вбік, дістала телефон і набрала номер Ігоря. Усе розповіла. 

- Угу, - пробурмотів, явно відволікаючись на щось інше. 

- Ти мене взагалі слухаєш? - підвищила голос, не в силах стриматися. 

- Інно, давай пізніше. Мені тут і так мозок компостирують. 

- Пізніше не вийде. Я не знаю, скільки ми тут пробудемо, а скоро потрібно забрати Аню з танців. Ти ж знаєш, студія розташована надто далеко від дому. 

- А Валя?

- А Валя не зможе, у неї додаткові заняття в університеті. 

- Я не можу приїхати. У мене тупо повний завал, - відповів роздратовано. 

В одну мить я відчула вселенську втому. Так, я розумію, що чоловік зайнятий, але в житті все може трапитися, і подібні форс-мажори теж. 

- І що ж нам робити? Залишимо Осю одну в клініці, чи Аню змусимо сидіти на лавочці в очікуванні дива? 

- Я наберу Каті, нехай вона забере. 

Від огиди здригнулася. Це було занадто для моєї нервової системи. Вже точно не зараз я хотіла чути про Катю.

- Катю? Ти серйозно? А без Каті ти впоратися не можеш? 

Ігор голосно вилаявся. Ну спасибі хоч собі під ніс. 

- Чорт забирай, Інно, досить уже! Я зроблю так, як сказав. Ну не можу зараз усе кинути! 

- Гаразд, - я ледь стримувала сльози. Тяжкість у грудях з'явилася якась нестерпна.  - Роби як знаєш.