Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

Коли вони вступають у стосунки з кимось, кого вважають «тим самим», їхні захмарні очікування можуть просувати ті вперед. Але щойно пара стикається з неминучою перешкодою (наприклад, особ­ливо бурхливою суперечкою), вони відмовляються від стосунків замість того, щоби спробувати подолати її.

Звичка Майї до романтизації допомагає пояснити, чому їй було так складно у попередніх взаєминах.

— У всіх своїх стосунках я зрештою замислюю­ся: «Постривайте. Чому це так складно?» — сказала вона. — Кохання — це має бути просто, чи не так? Отже, це не «той самий».

Натомість люди, налаштовані працювати, вважають, що до взаємин потрібно докладати зусилля, що кохання — це дія, яку треба виконувати, а не щось, що з тобою трапляється зненацька. Вони зазвичай краще дають раду всьому цьому, бо, спотикаючись, намагаються виправити стосунки, а не відступаються від них.

Якщо ви романтик, який прагне тривалих взаємин, саме час забути про казки та розпочати новий розділ — розділ роботи над стосунками.

  Наші казкові очікування

Не лише романтики гадають, що шлюб гарантує неймовірну історію кохання, сповненого вибухової пристрасті. Так здається багатьом із нас.

Але так було не завжди.

Власне, в історії людства ідею одруження через кохання зазвичай сприймали як щось безглузде. У шлюб вступали заради вигоди та зручності. Ви могли одружитися, бо земля вашого тестя чи свекра прилягає до землі вашого батька. Або тому, що живете в злиднях, а хтось запропонував вашій родині десяток корів в обмін на вашу руку.

Зацікавлена темою шлюбів історикиня Стефані Кунц пояснила це так: «До кінця вісімнадцятого століття у більшості суспільств усього світу шлюб вважали надто важливим економічним і політичним інститутом, щоб його можна було цілком ґрунтувати на вільному виборі двох задіяних у ньому осіб, особливо якщо рішення це зумовлювало щось таке нерозважливе та тимчасове, як кохання».

Зі старої поезії ми знаємо, що люди завжди відчували кохання. У шумерській «Любовній пісні царя Шу-Сіна», що написана чотири тисячі років тому та є найдавнішим у світі віршем про кохання, автор проголошує: «Леве, дозволь мені попестити тебе / Моя коштовна ласка терпкіша за мед». (Так, я знаю, про що ви подумали, проте ні, це не слова з пісні Бейонсе!) Протягом більшої частини людської історії кохання просто не стосувалося теми шлюбу. Любов поставала чимось таким, що можна було відчувати поза шлюбом. До прикладу, у вас міг бути роман із сусідом або ви могли захопитися місцевим ковалем.

Ален де Боттон (філософ, який веде «Школу життя», експрес-курс про сповнення свого існування сенсом, а також автор двох глибоких романів, присвячених стосункам, — «Про любов» і «Курс любові») досліджує те, яких змін із плином часу зазнали погляди на любов. Під час нашої з ним розмови він пояснив, як предки сприймали кохання: «У ньому вбачали захопливу мить, подібну до якоїсь хвороби, свого роду екстаз. Любов була чимось поза звичним досвідом... майже як релігійне прозріння. І таке могло з кимось трапитися лише раз за життя. Її зазвичай не вважали чимось, чому можна знайти практичне застосування. Можна було сповнитися нею, дозволити їй принести бурхливий розквіт у вашу молодість, але точно не одружуватися через неї».

Ідея шлюбу заради кохання виникла лише близько 1750 року. Її започаткувала епоха романтизму, ідеологічний рух, який виник у Європі, коли філософи взялися писати любовну лірику, і зрештою охопив увесь світ. Романтизм трансформував бачення любові з «певної хвороби» у нову модель того, на що очікували від тривалих стосунків. Завдяки Промисловій революції така модель утвердилась у переважній частині суспільства. Розвиток механізації та підвищення рівня життя нарешті уможливили зосередження шлюбу більше на особистих задоволеннях, аніж на забезпеченні основних потреб.

Кілька століть по тому романтизм усе ще керує нашими уявленнями про кохання. Погляньте на цей перелік романтичних ідеалів. Зі скількома з них ви згодні?

• Кохання — це інтуїтивне почуття. Коли воно з’являється, це стає зрозуміло.

• Щойно я зустріну свою другу половинку, як одразу ж відчую потяг до неї. Мене приваблюватиме лише вона, а її — лише я.

• Моя споріднена душа інтуїтивно розумітиме мене та знатиме, що мені потрібно, навіть раніше за мене.

• Я палко кохатиму свого партнера протягом усього шлюбу.

• Моя друга половинка — єдина людина, що мені насправді потрібна. Вона може виконувати будь-яку роль у моєму житті — від найкращого друга до супутника у подорожах і пристрасного коханця.

• Хороший секс означає хороший шлюб. Поганий або нечастий секс (або ще гірше — зрада) означає, що стосунки приречені.

• Говорити про гроші — це не сексуально. Кохання не має бути практичним.

Що більший відгук мають ці ідеї у ваших мізках, то дужче їх промито принципами романтизму. (А якщо відгукнулися всі, то позичите мені кришталеві черевички та карету з гарбуза?)

Люди, які очікують, що романтичні стосунки складатимуться саме так, вірять в існування другої половинки, як вірила Майя. Вони марнують роки, чекаючи на свого «єдиного» та відмовляючи тим, хто не відповідає їхнім нереалістичним очікуванням від кохання.

  Як боротися з ідеалами романтизму

Фільми та телешоу давно та довго продукують солодкі ідеали романтизму (я про те, що життя — не «Щоденник пам’яті»). Таке трактування кохання та тривалих стосунків не лише неправильне, а й шкідливе. До того ж цілуватися під дощем значно холодніше та незатишніше, ніж здається. Ось де криються найбільші корені зла:

Причина романтизації №1: Прекрасний принц від Діснея

Як Дісней підтримує віру в існування другої половинки

«Той самий» чи «та сама» десь є та має саме такий вигляд, як ви собі уявляєте.

Дісней переконує, що ми опинимось у вирі кохання, коли зустрінемо свого Прекрасного принца чи Принцесу. Ця думка отруює не тільки гетеросексуальних жінок — мені доводилося зустрічати романтиків різних гендерів та орієнтацій. І всі вони чекають на цю ідеальну людину: він — архітектор, який виховує прийомних дітей, вона — модель зі ступенем доктора наук. Ця людина є уособленням яких завгодно чеснот — і жодних недоліків.

У діснеївських мультфільмах люди закохуються навіть тоді, коли не знають одне одного. У «Русалоньці» принцу Еріку відомо про Аріель лише те, що вона приваблива, руденька та досить сильна, щоб перетягнути його у безпечне місце, тобто на берег, коли його човен перекинувся. І він за це її покохав? У «Попелюшці» героїня западає на принца, бо той уміє танцювати й докладає зусиль, щоби повернути загублені речі законному власникові. Малувато, як на мене.

Налаштовуйтеся на роботу

Навіть у Прекрасного принца вранці тхне з рота.

Ніхто не бездоганний — і ви