Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

Євтим прокинувся, лишень сонце почало підніматися. На столі залишилась бутилка з вчорашньою наливкою, дивлячись на яку, дуже хотілося пити. Вийшовши на вулицю, щоб втамувати спрагу біля відра з водою, він побачив Якима, який перевіряв ремені на сідлі коня, кріплення і стремена.

Хлопець підтягнутий, міцної тілобудови, високий і як був впевнений Євтим, сильний. Вольовий, але понурий погляд, очі сірого кольору.

«Сильно нагадуєш батька», - подумав Євтим.

- Катря ще вчора нам вклала сумки, на перших пару днів матимемо, а на всякий чорний випадок, зможемо докупити, - Сказав підходячи, дід Євтим.

- Залишіться вдома, їм буде складно без вас, - Сказав Яким, гладячи гриву Вереса.

- Ой, синку! Я на своїх дівчат готовий державу лишити, не те, що подвір’я.

- Вірю, - відповів Яким і на мить згадав вчорашню ніч.

Євтим підійшов до снопів сіна, на яких спав хлопець і почав ставити на них ще інші. Яким спершу не зрозумів, що робиться, а тоді побачив заховану дерев’яну драбину.

- Коли я сюди приїхав, хліва ще не стояло, то ж горище підлаштував під себе, - Сказав піднімаючись драбиною Євтим.

Спустився за хвилину із словами: «Ось вони де!». Весь в сіні, Євтим тримав в руках шаблю зі срібним оздобленням гарди і руків’я, піхви переплетені посрібленими лініями на фоні чорного дерева. Був також і пістоль, оздоблений сріблом, зі схожим стилем оздоблення, що дозволяли припустити, що обидві зброї виготовив один майстер і отримав їх Євтим в парі. На шиї в дідуся висів мішечок, чимось наповнений.

- Я заховав їх, одразу закінчивши роботи з хлівом, на всякий, і як спогад, і як те, для чого зброя зроблена, - Сказав Євтим, чіпляючи все на пояс, - А ще гроші, на кожному кроці згодяться.

Сонце потроху починало освічувати землю, падало чітким оранжевим кольором.

Яким і Євтим сіли на коней, перехрестившись, рушили вперед. На виході з села, Яким відчував дивний тиск в грудях, щось заставило його знову подивитися назад. Лишень повернув голову, як побачив перед подвір’ям Софію, в тій же сукні, що уночі. Вона була вся в крові, стояла непорушно і дивилась на нього. Яким не міг вимовити нічого, не міг рухатись, на мить здалося, що падає з коня. Раптом закаркали ворони. Хлопець закрив і розплющив очі. Перед подвір’ям нікого не було.

***

Дорогою з села, Євтим розповів Якиму подальший план дій, він мав здогадку, що батька потрібно шукати в Глухові, або ж на його околицях. Причиною такого висновку стало обрання нового гетьмана, де на раді обов’язково мав би появитися Свирид, віддавши свій голос за того чи іншого кандидата.

- Булава як воно відомо, дістанеться обраному старшиною, але все частіше Москва вирішує, хто матиме таку «честь», - Пояснив Євтим, а за мить продовжив, - Я не знаю, хто переслідував твого батька, але задницьою чую, що московити, він мав знати щось, чого знати не мав ніхто.

- Коли ти бачив його?, - Запитав Яким і з цікавистю подивився на Євтима.

- Одинадцять років тому я залишив службу, але через два роки після, мені пощасливилось знову його зустріти, коли був у Чигирині, він мав якесь доручення, але в деталі не посвячував, воно й зрозуміло чому.

Яким дійсно розумів чому, адже до справ батька й сам не мав багато відношення, він завжди тримав їх за сімома замками. Лише подорослішашви, хлопець почав аналізувати й дізнаватись, все говорило про важливість справ у середині держави, на які Свирид, мав великий вплив. Проте, це лише здогадки, можливо він звичайний родовий козак з гербом, який віддавав сину виховання, а не бюрократію. Яким вже розумів на яку тему буде перша розмова з батьком.

Чотири роки тому, хлопець залишив родовий маєток, в якому фактично знаходився лише він сам. Мати померла, коли Якиму було дванадцять років, не змогла пережити хворобу. Свирид так же складно пережив смерть свого кохання і направив усю скорботу на сили для виховання сина. Але дуже скоро почався другий неспокій, російський цар Петро І, після каральних експедицій і масштабної пропаганди проти гетьмана Івана Мазепи, отримав більше впливу над внутрішніми справами Гетьманщини. Він почав другу хвилю репресій, які супроводжувались стратами, вивезенням до Сибіру, а в найлегшому вигляді, позбавленням шляхетських і родових титулів, відбиранням та арештом майна, гонінням із земель, які колись належали старшині. Під таку репресію потрапив і Свирид, який на відріз відмовлявся присягати на вірність царю, прирікши себе і свого сина, на подальше життя в тіні.

Яким ніколи не був злим на батька, навіть навпаки, адже розумів і приймав кожне прийняте ним рішення. Маючи невеликий запас грошей, Вереса, і юнацьке рвіння, відправився Україною для найманої роботи, що Євтиму нагадувало свою молодість. Перевезення важливих документів, супроводження персон, участь в локальних сутичках. Це можна назвати справжнім пригодницьким життям, проте для Якима це була проста тимчасовість. Адже царська влада так і не змогла відібрати в герб його роду. Хлопець продовжував життя з прихованим бажанням відновлення родової честі, поверненням того, що належить йому за правом крові.

Дорога яка проходила хвилястою місцевістю, не дозволяла пустити коней галопом, то ж легким чвалом вони рухалися а ж до початку доволі масивного лісу. Верес затрусив головою і ледь не став на задні ноги. Яким заспокоїв жеребця і подивився на верхівки дуже високих дерев.

- Скоро почне темніти, а в такому лісі лишатися з ночівлею буде небезпечно, коні неспокійні, та й передчуття паскудне, - Сказав Яким трохи хриплим і насторожливим голосом.

- Я добре знаю це місце, не переймайся, там буде безпечніше ніж десь на полі.

Ліс. Три літери, які не опишуть всю велич і могутність місця всіяного деревами, чиї стовбури слухали і бачили, десятки разів проходили річні цикли. Живі і щасливі літом, чарівні й меланхолійні осінню, мертві й застигші зимою, а весною воскресші.

Яким ступав обережно, Верес помітно заспокоївся. Євтим захоплений спогадами від цього місця, повільно роздивлявся навколо. Не потрібно було слів, вони двоє поринулись горизонтом лісу, його нереальним для людського ока масштабом.