Читати книгу - "Пограй зі мною , Юлія Вирва "

РОЗДІЛ 6 Я не вірю вашим словам. Ви певно вважаєте мене недолугою. Що ж це ваше право. Я не хочу бути такою як всі. Це божевілля.Ви мене не розумієте. Як жінка ви занадто приваблива. У вас є харизма. Я досі не розумію чому раніше з вами не зустрівся. З вами мені дуже комфортно. Повірте не з усіма людьми так трапляється.Я вірю вам,пане Вишневецький. Мені теж не зі всіма комфортно. Я не думала, що ви візьмете мене на цю роботу.Давайте називати один одного на ім'я? Не люблю цих офіціозів.Як скажете, Мстиславе. Ви ж тепер мій бос. Я певно провалила випробування. Я не звикла до такого життя. Ви скоріш за все мене звільните.Мені нема сенсу вас звільняти. Ви блискуче впоралися з завданням.  Вам просто треба звикнути до цього, Соломіє. Ви маєте стати частиною цих людей. Багатих і знаменитих.

Поки вони баседували до них підійшов чоловік років 50-52. Високий синьоокий блондин зі сивим волоссям. Погляд видавав у ньому справжнього хижака в бізнесі. Який роками варився в ньому. Та було в цьому незнайомцю щось темне, неприємне й слизьке мов слимак, якого розчавили ногами. Солі  стало не по собі від погляду його погляду. Від нього можна було очікувати що завгодно. 

Добрий вечір пані та панове. Мене звати Юліус Блюм. Я володію мережею кав'ярень у Львові. Пане Вишневецький можна вас на декілька хвилин?Так, звісно. Соломіє, зачекаєте на мене?Ні, вибачте. Викличте мені таксі додому. Так буде краще для мене.Гаразд. - мовив він витягуючи мобільний. - Таксі буде хвилин через 15. Дякую за допомогу.Дякую вам за все, Мстиславе. Ви здійснили мою мрію.

Та чоловік на жаль не почув цих слів. Слів подяки. Сівши в таксі вона назвала адресу і поїхала. На душі було важко. Хотілося загорнутися в ковдру і плакати. Плакати над тим, що важко зрозуміти який вибір є правильним, а який - ні. 

Приїхавши додому жінка розрахувалася за проїзд і дочекавшись поки автівка зникне з очей зайшла в під'їзд. Забігла в квартиру і тільки там дала волю емоціям. Ніхто не повинен бачити її такою. Такою слабкою і вразливою. Такою справжньою. Мстислав дійсно починав їй подобатись. Подобатись як чоловік. Так як він поводився з нею було неймовірно. Кожен рух, жест і міміка говорили про його шляхетне походження. Про вміння тримати голову високо і брати від життя лише найкраще. Те, що зараз неможливо знайти в суспільстві. Але хтось знаходить. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍