Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Що, п'ятсот золотих?.. – Здригнувся голова Університету, подивившись на співрозмовника кришталево чесними очима.

– Я вважаю, що п'ять сотень золотом будуть чесною моєю часткою в тому тоталізаторі, який ви збираєтеся влаштувати на тлі нашого поєдинку, мілорде. – Чемно посміхнувся Архімаг Землі. – Скажімо, поставте на те, що я виграю, не отримавши жодної подряпини.

– Блискавки будинку Д'Альбон не залишають подряпин, мій друже. Тільки купки попелу, що смердять гаром. – Несподівано жорстка відповідь не змогла стерти з обличчя Грегора ввічливої усмішки.

– Що ж, ви маєте рацію. Тоді нехай буде так: ставте на те, що я виграю, не отримавши жодного опіку. І жодна блискавка пана Леона мене не торкнеться. Як таке вам?

– Ти настільки впевнений у собі та у своїй… своїй Стихії?.. – Трохи піднесена брова, мовою гримас досвідченого ректора і просто Великого Мага, виражала крайній ступінь подиву.

– Можна подумати, що, якби ви не були впевнені у перемозі свого протеже на сто відсотків, ви допустили б цей цирк.

– Ні в чому не можна бути впевненим на сто відсотків, Грегоре, хлопчику мій. Ну, хіба що в тому, що ти страшенно зухвалий сучий син. – Повернув нарешті ввічливу посмішку співрозмовнику ректор. – Ти ж знаєш, що буває з тими хлопцями, хто мені не подобається?

– Ага, ту пляму біля північної стіни чоловічого гуртожитку, здається, так і не змогли відмити…

– Егеж, а колись така впевнена в собі людина була ...

– Ще б пак. Цілий герцог…

Переглянувшись, обидва Архімаги пирснули.