Читати книгу - "Омріяний Рим"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Найвагоміша проблема із цим проектом — таким великим і, певною мірою, таким шляхетним — у тому, що він не завжди є популярним через свою недемократичність. Він викликає національне обурення навіть у Франції й Нідерландах — державах-засновницях ЄС, які 2005 року відкинули проект Європейської Конституції.
Саме тому ми й почали з Армінія та його зради, адже він був людиною, яка з такою освітою й можливостями, здавалося б, отримала від Римської імперії все, про що тільки можна мріяти.
Арміній символізує собою феномен, на боротьбу з яким і був покликаний ЄС: дух націоналізму, зокрема німецького. Його постать уособлює нездоланне бажання народу самостійно правити на своїй землі, перебувати під орудою людей своєї-таки раси чи мовної групи.
Упродовж 1500-х років фігура Армінія була загублена на сторінках підручників з історії. Хто наново відкрив його? Це був Мартін Лютер, який розгледів у своєму зрадливому одноплеменцеві символічний потенціал. Латинське ім’я Арміній він змінив на більш німецьке Герман, перетворивши його на германця Германа, Германа, який — так-так, зовсім як і сам Лютер — чинив опір Риму. Сталося це перевтілення в ті часи, коли Лютер розпочинав свій епохальний розрив із папською владою.
А коли германці перебували в особливо понурому настрої, потому як 1809 року Наполеон дав їм добрячого прочухана під Ваґрамом, підживити їхній патріотизм зміг той-таки Герман — це рудовусе втілення духу Volk[19]. Знову чужинський імператор принизив германців, і знову на їхній захист виступив Герман. Того-таки 1809-го Генріх фон Кляйст видав п’єсу Die Hermannsschlacht[20] — твір такий гострий, що його так ніколи й не поставили. Щоправда, цей реваншистський текст широко розійшовся самвидавом. А загалом у період між 1676 і 1910 роками Uberkraut[21] Герман з’являвся в щонайменше сімдесяти шести операх.
Свого апогею Германоманія досягнула 1839 року, коли заклали підложжя двадцятивосьмиметрової мідної статуї ватажка на постаменті такої самої висоти. Він стоїть на вершині чотирьохсотметрового лісистого пагорба, здійнявши меч, і суворо дивиться на південь — на Рим і ту загрозу, яку йому колись вдалося відбити. До 1875 року, коли будівництво статуї нарешті завершили та її урочисто відкрили, Бісмарк устиг перемогти французів, тому Герман постав символом нової об’єднаної Німеччини, незабаром перетворившись на символ цієї країни в усьому світі. Коли 1889 року німці Міннесоти захотіли увічнити свій культурний спадок, то розпочали зводити власний дев’ятиметровий мідний пам’ятник, а 2001 року американський Конгрес визнав нью-ульмського Германа за символ усіх американців німецького походження.
Навіть сьогодні оригінал статуї приваблює безліч туристів. Щоправда, молоді вдумливі німці спершу дещо знітяться, якщо спитати в них, як дістатися до Herrnannsdenkmal[22], адже в них статуя асоціюється з націоналізмом, ба більше — із самим Гітлером. Гадаю, ви не надто здивуєтеся, дізнавшись, що Герман зажив неабиякої популярності серед ідеологів Третього рейху.
Проте коли опинитеся в тихому містечку Детмольд (приблизно за 80 кілометрів від справжнього місця битви біля Калькрізу), то, певно, здивуєтеся, що ви не єдині, хто шукає Германа. Групи молодих німців ходять поміж гігантських дерев’яних хатинок у лісі й лазять канатними драбинами, скрізь розставлені кіоски з морозивом і різноманітними сувенірами. Тут можна купити статуетки Германа, пивні кухлі з його зображенням та скляні кулі з фігуркою Германа всередині, на непокірні плечі якого, щойно потрусите кульку, починає падати сніг.
Зрештою, на вершині пагорба натикаєшся на прекрасну, хоча й безглузду статую самого воїна. Його мідне тіло окислилося до приємного пастельно-зеленого кольору, сам він одягнутий в обтислу міні-спідницю. Якби біля цього варвара поставити ще пожежника, індіанця й полісмена, Герман прекрасно вписався б у дискогурт кінця сімдесятих Village People. Загальним стилем виконання й концепцією він нагадує свою сучасницю — Статую Свободи, подаровану Америці Францією на честь річниці Американської революції. Одначе наскільки інший посил він утілює! На відміну від Статуї Свободи, він не вшановує ідеал інтернаціоналізму. Герман — це сама німецькість. Він — це партикуляризм[23], націоналізм. Навіть п’єдестал статуї зроблений так, щоб не наслідувати жодний традиційний архітектурний стиль, щоб у ньому раптом не почули відгомін Риму: виконаний він у скромному «варварському» стилі, а капітелі його колон формою дещо схожі на броколі.
Розглядаючи статую Германа, я відчув, що стою перед величезним питанням, яке є наріжним каменем європейського експерименту. Ми, сучасні європейці, розділені. Про це свідчать усі соцопитування. Ми розділені на єврофілів та євроскептиків — прихильників ідеї об’єднання розрізнених європейських націй у єдиному просторі й тих, хто воліє зберегти свої національні традиції та верховенство національних урядів.
Тільки чудуєшся, якою мірою цей дискурс перегукується зі стародавнім світом.
Сподіваюся, з усього сказаного ви зрозуміли, що Арміній належав до тих, кого можна сміливо назвати романоскептиками. Його опір був культурним і політичним, засновувався на уявленні про суверенність та автономію, такі близькі нам сьогодні. Щоб підбурити своїх одноплеменців до повстання, він сказав їм, що було б великою ганьбою заполонити Германію «сокирами й тогами» — символами римського панування.
Однак навіть у родині Армінія були затяті романофіли. Наприклад, його тесть Сеґест, який так симпатизував римському правлінню, що, як ми бачили трохи раніше, навіть спробував виказати Варові зятеву змову. А вже за кілька років Таціт допомагає нам стати свідками символічної зустрічі Армінія з рідним братом — чоловіком на ім’я Флав.
На одному березі річки Везер зібралися римські війська, на протилежному — Арміній із херусками. І серед римлян стоїть Флав! Насправді він такий відданий Риму, що обличчя його спотворене шрамом, який він заробив у боротьбі з германцями. Він вихваляється намистом, вінцем та іншими цяцьками, добутими за відданість метрополії. З того берега Везеру з нього береться кепкувати Арміній, і солдати обабіч вирішують спершу дати братам з’ясувати стосунки на словах.
Флав починає говорити про велич Риму, про могутність Цезаря, сувору відплату переможеним і милість для тих, хто скориться. Він каже, що Рим не ставиться до дружини й сина Армінія як до ворогів. «Маячня!» — вигукує Арміній і закликає брата згадати про вірність батьківщині, про свободу, успадковану від пращурів, про богів германських домівок, про матір, яка також просить його повернутися!
Насправді, твердить Таціт, їхня сварка так розпалилася, що лише річка, яка протікала між ними, завадила їм зіткнутися…
Звісно, знайдуться й ті, хто скаже, буцімто цей діалог — не більше ніж плід уяви Таціта, що ці слова й заклики він вигадав лише задля
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Омріяний Рим», після закриття браузера.